Перемога за будь-яку ціну: як Партія регіонів виграла вибори 200-гривневою купюрою

Почну з початку: Партія регіонів не виграла вибори в Закарпатській області, а тільки посіла перше місце з результатом у 30,87%. Натомість сумарно перемогла опозиція: «Батьківщина», УДАР і «Свобода» отримали практично 55,99%. Закарпаття ніколи не голосувало так, як Галичина, але навіть враховуючи це, результати видаються вельми сумнівними. І на виборах у  2004 році, і в 2010 році перемогу в області таки здобував представник «помаранчевих», попри досить високий результат Януковича. Цього разу Партія регіонів зробила неможливе: перемогла навіть у завжди опозиційному Ужгороді. Невже закарпатці так розчарувалися чи настільки кардинально змінили свої політичні позиції?

Ні. Під пеленою парламентських виборів у Закарпатті йшла інша війна, кланова: між Віктором Балогою і губернатором Ледидою. Балога поставив перед собою амбітну ціль «взяти» всі 6 округів у Закарпатті, аби показати хто саме «хазяїн» в області. Саме так він зробив на місцевих виборах 2010 року – Закарпаття теж було єдиною областю, де перемогла маргінальна партія «Єдиний Центр». Така гра «м’язами» дозволила Віктору Івановичу довести, що він справді людина потрібна і – як підсумок –  сісти в міністерське крісло. Відчуваючи, що після виборів 2012 року регіонали самотужки зможуть сформувати парламентську більшість, Балога ясно побачив, що і його «ціна» значно падає, тож ані міністром, ані відігравати роль «золотої» акції він не буде. Швидше за все, його просто викинуть із «розкладів». Тому й почав дозволяти собі «вільнодумствувати» й критикувати уряд, членом якого він сам є.

У той же час штаб ПР поставив завдання губернатору Ледиді «зламати хребет» кандидатам від Балоги і привести партію до перемоги в області. На карту поставили все: якщо б Ледида вдруге не зміг забезпечити потрібний результат, то його і всю його команду в області просто позбавили би влади. Уже під час виборів Балога зрозумів, що всі 6 закарпатських округів він не візьме, але все одно його надціллю було не пропустити жодного регіонала. Тому він домовився з керівником закарпатської «Батьківщини» Кеменяшем про взаємну підтримку: Балога підтримував бютівця в його мажоритарному окрузі, а вже вони вдвох підтримували самовисуванця Чучку в найопозиційнішому окрузі – Ужгороді; решта чотири округи залишалися за сім’єю Балоги (три з них він таки виграв), де опозиція висувала «технічних» кандидатів. Міг виграти Балога й четвертий округ, якби його не засліпила власна вседозволеність: ну не треба було виставляти кандидатом свого рідного брата Івана, який до того ж не має жодного стосунку до округу, де балотувався.

Загнані в кут закарпатські регіонали вирішили не вигадувати нічого нового і використати «метод Балоги», яким він успішно скористався для виграшу на виборах 2010 року, – платити гроші за голос. Як  то кажуть, хто прийде з мечем, той від меча і загине. За 2 роки ситуація в області кардинально змінилася, людей Балоги тотально усунули з посад у правоохоронних органах, лояльних суддів попередили, тож тепер сам Віктор Іванович використовувати підкуп не міг: його банально б зловили за руку. Довелося міністру об’їздити всі села і агітувати в простий спосіб: розмовляти з людьми.

Натомість Ледида і Ко розуміли, що цей бій може бути останнім, тому ресурсів не шкодували. Мої друзі в Закарпатті розповідають, що такого масового підкупу вони ще не бачили. Гроші приносили прямо додому, як агітаційні листівки. Кажуть, ціна питання – 200 гривень, тобто по 100 гривень за мажоритарника і за списки. І хоча це не є жодним виправданням для закарпатців, але вибори в області все ж виграла не Партія регіонів, а грошова купюра…