Про фатальні дати і цифри

Для сербів, народу, без якого годі уявити Балкани, дата 28 червня не просто символічна, а фатальна. Часом у людей буває так, коли знаєш, що щороку з тобою буде щось відбуватися саме цього дня, саме в цю годину. Чи саме в цьому віці, як і в однойменній пісні Висоцького. Я, наприклад, 21 листопада завжди ламаю якийсь прилад – тому в цей день стараюся навіть телефон до рук не брати. Інколи таке стається й із цілими народами – випадають дні, в які, як сам народ і каже, навіть на вулицю краще не виходити. Для сербів таким днем є 28 червня, день святого Віта (Відовдан).

Бо 28 червня 1389 року відбулася трагічна битва на Косовому полі, після якої почалася епоха панування турків – подія, на якій сформовано сербський національний міф і яка визначила долю цілого Балканського півострова на наступні століття. Це раз. По-друге, саме в цей день Гавріло Прінціп у Сараєві вбиває Франца-Фердинанда, чим розпочинає Першу світову війну. Всі знають, що Друга світова війна «тривала один день», бо почалася 1 вересня, а закінчилася 2-го, щоправда з різницею в кілька років. Натомість мало хто звертає увагу, що й Перша світова закінчилася підписанням Версальського мирного договору в той день, коли й почалася – 28 червня (sic!), але вже 1919 року. Після цієї війни створено королівство Югославію і 28 червня 1921 року король Александр І Караджорджевич підписує Конституцію королівства, знану як «Відовданська».

Від долі не втечеш, і саме 28 червня 1948-го року прийнято так звану «Резолюцію Інформбюро», яка закріпила сварку Сталіна й Тіто, що дозволило Югославії потім мати свій власний «шлях до соціалізму», і на довгі роки залишатися раєм в уяві совєтського обивателя. Можна збитися з рахунку, але саме 28 червня 1989 року запалиться зірка Слободана Мілошевіча, який у цей день виголосив націоналістичну промову на Косовому полі, чим поклав початок своїй великій політичній кар’єрі й одночасно розпочав процес шаленого розпалювання ненависті в Югославії, який через два роки закінчився (28 червня 1991) «Випадком Холмец» і словенською війною, а потім уже й багатолітніми балканськими війнами усіх з усіма. За гіркою іронією долі, саме за Косово й стару промову Мілошевіча поплатиться і Сербія, і сам Слободан – натівським бомбардуванням і екстрадицією до Гааги. Прем’єр Зоран Джінджіч, якого пізніше за це снайпер вб’є на сходах будівлі уряду, символічно віддасть Мілошевіча Гаазі саме 28 червня 2001 року.

На цьому можна б і закінчити, якби останнім ударом фатуму не був прийом Чорногорії, яка від’єдналася від Сербії, у Організацію об’єднаних націй, тобто фактичне міжнародне визнання. Сталося це, як ви вже здогадалися, 28 червня 2006 року.

А тепер черга Кожелянка – одного з найкращих українських письменників, який покинув нас кілька років тому. Минулого року вийшов друком останній роман Василя – «Діти застою», блискучий текст про 90-ті роки в Україні й на Буковині зокрема, про крах романтичних патріотичних надій, про сум, зневіру, про «Рух» і прапори на вітрі, любов, рекет, човникарство, поезію, алкоголь і політику, про жінок і про зрадливих друзів, тобто про те, в чому ми всі живемо. У тексті Василь Кожелянко декілька разів пояснює палкий менталітет буковинського населення тим, що це найпівнічніший відголосок Балкан, останній повів балканського вітру вглиб європейського континенту. І мушу з ним погодитися, бо й справді – Закарпаття й Буковина і географічно, і ментально є північнобалканськими регіонами.

Настав час замкнути коло і скласти пазл. Усе це докупи склалося мені в голові кілька місяців тому в Чернівцях, стоячи на вулиці 28 червня (так, є в Чернівцях така вулиця). Бо саме 28 червня 1940 року Совєтський союз згідно з пактом Молотова-Рібентропа анексував Буковину й Бесарабію. Відірвав її від Балканського контексту, тобто зробив те, що потім продовжиться і життям Василя Кожелянка, і його творчістю, і його патріотичними надіями про нормальну Україну, і його розчаруванням, і його останнім – найкращим – романом «Діти застою».

Чи можна з цього зробити якісь висновки? Один точно можна: якнайпалкіше рекомендую прочитати роман «Діти застою», він того вартий. Ну і друге, необов’язкове: 28 червня зловіть себе на думці й увімкніть телевізор – цілком вірогідно, що з Сербії показуватимуть якісь новини. Які, як останнім часом із Сербією завжди – будуть зовсім невеселими. Бо таки існують у житті  дні, коли навіть на вулицю виходити не варто.