В України зараз є два варіанти поведінки: або намагатися грати в нав’язану Росією гру й пробувати голослівно кричати про повернення Криму, доводячи тим самим свою безсилість, або вивернути ситуацію на власну користь – і показати Півдню й Сходу України втрати й мінуси, які спіткали Крим після вступу в РФ.

Одразу після перемоги Євромайдану лунали численні заклики заборонити Комуністичну партію і Партію регіонів. Тепер, після окупації Криму Російською Федерацією, такі заклики лунають знову – щоправда, суть претензії змінилася й стала простішою: «зрада України й підтримка окупанта». Чи варто йти на такий рішучий крок – і забороняти ці партії?

Стрілець має стріляти, кінець має кінчати, як писав один поет. Геніальний режисер має грати роль геніального режисера і час від часу знімати геніальні фільми. Останнє, зрештою, необов’язково. Головне, щоб на фільм довго чекали, а його поява неодмінно ставала подією.

Немає на світі країни, яка б вела більш антиросійську політику, ніж Росія. Євромайдан також багато в чому відбувся завдяки Росії – люди просто не хотіли жити в одному вимірі з цією агресивною сусідкою. І їхні підозри виправдалися. Сьогоднішніми ж подіями Росія остаточно консолідує Україну і штовхає в обійми НАТО.

Мер міста Лубни підтримав знесення пам’ятника Леніну, звільнену Тимошенко біля лікарні зустрічає Червоненко, Шуфрич і Мірошниченко сперечаються за звання найбільшого критика режиму Януковича, Шустер продовжує вчити всіх свободі слова. Мовчу про Богословську, «демократа» Тігіпка чи керівника «Беркуту» Александрова. Скоро ці ніколи нетонучі люди стануть героями Майдану, будівничими нашого світлого майбутнього.

На початку грудня важко було повірити, що Майдан простоїть три місяці. Добре пам’ятаю, що коли прилетів до Києва 1 грудня, розмови про можливість зустріти Новий рік в революційних умовах видавалися фантасмагоричними. Перемоги хотілося тут і зараз, за кілька днів, максимум – за тиждень. Але вже цього тижня Євромайдан, який уже давно втратив свій євро- префікс, відсвяткує три місяці свого існування. Критиків у нас є багато, я ж спробую коротко підсумувати 10 головних успіхів нашої революції.

На службі режиму перебувають не тільки вояки й беркутівці, а й журналісти, спічрайтери, аналітики, політтехнологи. Вони ніби виконують різну роботу, але насправді просто з різних боків цементують режим Януковича.

Опозиціонери, які брали участь у штурмах адмінбудівель по всій країні, автомайданівці, які їздили до Межигір’я й садиби Медведчука, учасники силового протистояння на Грушевського – всі ці люди вже не можуть відступити й повернутися до діалогу чи компромісу з владою. Не можуть, бо відступати їм немає куди.

Одна з найбільших помилок влади – арешти людей, яких зовсім не можна назвати екстремістами, яких друзі вважають тихими, скромними й вихованими інтелігентами. Саме такі одіозні арешти переконують раніше байдужих до політики людей, що треба підтримати революцію, адже диктаторські закони й поліцейська держава можуть безпідставно знищити будь-кого.

На парламентських виборах 2012-го року люди голосували за Всеукраїнське об’єднання «Свобода», сподіваючись на їхню активність, радикальну налаштованість, справжній опір режиму Януковича. Виявилося, що опір далі смолоскипної ходи не заходить, а всі інші активні дії відбуваються тільки в присутності телекамер. До того ж провладних каналів.