Лело - это традиционная грузинская игра, похожая на регби. Историки говорят, что в нее играют уже более 300 лет. Упоминание об этой игре встречается в грузинской поэме «Витязь в тигровой шкуре» XII века. Традиционный турнир по лело проходит раз в год в Шухути - деревушке на западе Грузии. Жители делятся на две команды, количество игроков в каждой команде не ограничено. Кто сумеет отобрать у другой команды мяч и любым способом донести его до противоположного края деревни - тот выиграл. Перед матчем священник проводит службу в храме и благословляет мяч, наполняя его красным вином, мокрой землёй, песком, шерстью и опилками. Благословив мяч, священник обращается к участникам с призывом помнить о здоровье игроков и стараться не нанести им травму. Игроки выпивают сами красное вино, а священник подбрасывает мяч в воздух. Далее звучит выстрел из ружья, и начинается игра (всегда в 5 часов). Победу в матче одерживает та команда, которая перейдёт с мячом реку, которая течёт посреди села, и положит мяч на другом берегу у моста, перекинутого через реку.  После завершения игры все участники отправляются за праздничный стол и вместе отмечают наступление Пасхи, а победители обходят село, принимая поздравление. Мяч после игры относят на кладбище и зарывают на могиле последнего скончавшегося в селе жителя в Шухутском кладбище, отдавая дань уважения предкам.  В связи с тем, что лело признан национальным видом спорта, грузины считают, что именно он позволил им создать одну из ведущих команд мира по регби, которая носит прозвище «лело» в честь игры. Слово «лело» в грузинском также означает занесение попытки. Одна из распространённых кричалок грузинских болельщиков — «Лело, лело, Сакартвело» («попытка, попытка, Грузия»). Сборная Грузии считается одной из наиболее быстро развивающихся национальных команд в мире. Грузины участвуют в высшем дивизионе Кубка европейских наций и являются победителями турнира в сезонах 2001, 2007/08, 2009 и 2011 гг. Регби входит в число наиболее популярных видов спорта в стране. Фоторепортаж Георгия Гогуа, 2015 год.

На Михайловской площади в Киеве 23 ноября состоялся Транс-Марш, посвященный Международному дню памяти жертв трансфобии, в который вспоминают тех, кто погиб из-за трансфобии. В Украине такие марши проходят ежегодно, начиная с 2016 года. Целью акции было привлечение внимания к необходимости улучшения положения трансгендерных людей путем обновления клинического протокола, который регулирует процедуру транс-перехода. А также путем введения в украинское законодательство положений по противодействию дискриминации по признаку гендерной идентичности. “В этом году в стране полностью сменилась власть. Но изменилось ли что-то на самом деле? Готова ли новая власть заниматься правами не только условного большинства, а также и уязвимых меньшинств включая трансгендерных людей или наши проблемы и наши права для нее так же не ко времени?” – отмечают участники марша. Хотя марш охраняли правоохранители, не обошлось и без провокаций. Националисты из всеукраинской организации “Традиция и порядок” напали на участников акции. Полиция задержала нападавших.

Документальный фотограф Татьяна Корытина сняла пары, в которых один из партнеров старше более чем на десять лет и рассказала, с какими трудностями сталкиваются те, кто построил семью с человеком из другого поколения. Исследования показывают, что в среднем мужья старше жен на три года. Разновозрастные пары — то есть те, в которых разница в возрасте у партнеров составляет больше десяти лет, — часто сталкиваются с осуждением; причем женщин, живущих с мужчиной младше их, критикуют чаще. Общество всегда относилось к разновозрастным союзам с подозрением. Раньше было принято считать, что женщина, вышедшая замуж за человека существенно старше себя, рано останется вдовой; мужчины, взявшие в жены избранницу постарше, рискуют остаться без детей. Сегодня к этим опасениям добавляются этические: отношения, в которых кто-то из партнеров заметно моложе или находится в подчиненном положении, могут быть слишком неравными. Несмотря на все сложности, у некоторых разновозрастных супругов получается построить комфортные отношения. Татьяна Корытина познакомилась с несколькими такими парами. — Многие разновозрастные пары, которым я предложила участвовать в проекте, отказались: кто-то не любит фотографироваться, кому-то не нравился формат документальной съемки. Но были и те, кто стеснялся рассказывать о своей семье, — они часто сталкиваются с осуждением окружающих, поэтому не хотят выставлять отношения напоказ. Чаще всего против разновозрастного брака выступают родственники младшего партнера. Они переживают, что из-за возраста у мужа или жены начнутся проблемы со здоровьем; боятся, что у пары не будет детей или супруги не успеют вырастить их вместе. Кроме того, многие старшие партнеры развелись с ровесниками, а позже женились на ком-то помладше — это не часто встречает понимание. Общаясь с героями, я не чувствовала между ними разницы поколений. Зрелые люди дружат и заводят отношения с теми, кто разделяет их ценности и интересы. У меня много друзей разного возраста, и я не ощущаю дискомфорта, общаясь с ними.

На борту терпящего бедствие у берегов Одессы танкера «Делфи» находились три члена экипажа. Капитан отказывался подать сигнал SOS и эвакуировать экипаж без разрешения судовладельца, связаться с которым невозможно. Об этом стало известно в ходе заседания оперативного штаба при губернаторе, в котором участвовали пограничники, портовики, спасатели и медики. Как сообщил на заседании оперативного штаба и.о. начальника администрации Одесского порта Денис Карпов, экипаж судна состоит из трех человек граждан Украины (капитан, старший механик и матрос). Моряки надеялись на помощь судовладельца, но он на связь не выходит и капитан отказывается предоставлять какие-либо сведения о собственнике. Запасов топлива для поддержки работы дизеля-генератора было до 18 ноября, а воды и еды до 1 декабря. С конца 2018 года у судна отсутствуют какие-либо судовые документы – оно «серое». Установлено, что танкер находится на якоре в этом районе с мая 2019 года. Его судовладелец из Великобритании, а порт приписки — Румыния. По словам и.о. начальника администрации Одесского порта, экипаж ранее отказался от какой-либо помощи: «Мы по решению капитана порта «Одесса» направили буксир, предлагали им «принять конец», а они отказались, как и покинуть борт судна. Также отказались подать сигнал SOS, который дает нам возможность начать аварийно-спасательные операции». По словам Карпова, судовая команда в смятении, морально и физически подавлена, третьи сутки пытаются бороться без еды, воды и освещения. Вчера пропало электропитание. Капитан Одесского порта Кирилл Сухой заявил, что какие-то люди, выдающие себя за представителей судовладельца, говорят экипажу не предпринимать никаких действий, потому что это дорого. «Была реальная возможность их взять на буксир и доставить в Очаков в районе порта Южного, но они отказались. После этого с каждым часом ситуация стала развиваться все хуже и хуже», — добавил Кирилл Сухой. По его словам, к спасательной операции пытались подключить пограничный вертолет, поскольку у ГСЧС своих вертолетов нет.  По данным АМПУ, изначально танкер, принадлежащий компании из Бирмингема, находился в нейтральных водах, но не подавал заявок на вход в Одесский или Южненский морские порты. В среду вечером, в 18:55, судно подало сигнал о том, что терпит бедствие без топлива, с неработающим двигателем. Спасательно-координационный центр Одесса принял сигнал и начал принимать меры, направленные на ликвидацию аварийной ситуации. С судовладельцем была согласована буксировка танкера для постановки к свободному причалу в порту Очаков. В течение следующих суток буксир GEA, вызванный судовладельцем, пытался взять на буксир аварийный танкер. Но в 18:35 четверга буксирная линия между буксиром GEA и «Делфи» оборвалась. Судно попыталось встать на якорь, но через плохие погодные условия (восточный ветер 18 м/сек, и волны 4-5 баллов) начало дрейф в направлении порта Одесса. В течение ночи с 21 на 22 ноября перемещения аварийного танкера в акватории порта контролировалось буксиром «Австралия» и спасательным катером. Лишь в половине второго ночи бункеровщику удалось закрепиться якорем на расстоянии около одной мили от берега в районе пляжа «Дельфин». В пять утра 22 ноября медленный дрейф возобновился. Контроль за аварийным танкером осуществляет спасательный катер. Оперативный штаб Одесского порта готов направил к аварийному танкеру буксир BIG частной компании, которая привлечена к проведению операции.12:25. Танкер практически лег на борт. Волны бьют его о волнорез, из пробоины вытекает черная маслянистая жидкость — видимо, мазут. Это уже самое настоящее кораблекрушение. Началась спасательная операция. На судно пытаются попасть водолазы. В 13:07 водолаз доставил на борт канат. Спасатели спустили на воду лодку и пытаются дойти на ней до судна. Пока у них это не получается: мешают волны. 13:50. Для эвакуации хотели использовать водный скутер, но передумали. На судно отправились еще два водолаза. Они начали эвакуацию моряков. Один из членов экипажа уже в воде. Второй вышел из рубки. Напомним, экипаж состоит из трех человек — капитана, старшего механика, матроса. 13:58. Первого моряка спасли. 14:03. Второй спасен. Капитан зачем-то зажег дымовую шашку. 14:36. Капитана тоже спасли. Операция завершена.

20 листопада до порту Очаків Миколаївської області прибули малі броньовані артилерійські катери «Нікополь», «Бердянськ» та буксир «Яни Капу», які під час мирного переходу до свого порту у листопаді 2018 року були підступно атаковані та незаконно захоплені у полон надводними силами Російської Федерації. По поверненню, судна проходять первинний огляд з метою перевірки технічного стану, наявності відповідних агрегатів, обладнання та виявлення вибухонебезпечних предметів та хіміко-біологічних небезпек. На кораблях відсутня частина озброєння та обладнання. -Вже найближчим часом, з метою визначення ступенів пошкоджень, малі броньовані артилерійські катери та буксир підлягатимуть більш детальній перевірці, - наголосив командувач Військово-Морських Сил ЗС України адмірал Ігор Воронченко. 25 травня в Гамбурзі була оголошена постанова Міжнародного трибуналу з морського права у справі незаконного захоплення у полон українських військових моряків. Відповідно до судового рішення, Росію було зобов’язано звільнити три українських судна та їх екіпажі. Огляд повернених кораблів здійснив також президент Володимир Зеленський. 

30 листопада 1939 року війська Радянського Союзу (близько пів мільйона людей, – ред.) вторглися у Фінляндію, це стало початком так званої «Зимової війни». Неочікуваний напад стався після того, як Кремль, побоюючись можливого нацистського наступу через Фінляндію, наполегливо закликав до обміну територіями. Це відсунуло б фінський кордон від Ленінграда на декілька десятків і сотень кілометрів. Остерігаючись радянських намірів, уряд Фінляндії відмовився. Радянський Союз розпочав, але не оголосив, війну. Радянські планувальники передбачили легку перемогу до 60-річчя Йосипа Сталіна 21 грудня. Та цього не сталося. Хоча Червона Армія в результаті стане переможцем у цій війні, поразка країни з населенням 3,7 мільйона людей сталася тільки через декілька місяців – і страшною ціною. На тлі міжнародного гніву щодо неоголошеного нападу на Фінляндію, міністр закордонних справ Радянського Союзу В’ячеслав Молотов стверджував по радіо, що літаки скидали не бомби, а запаси їжі для голодних фінів. Недооснащені фіни спершу з усіх сил намагалися протистояти радянським бронетранспортним колонам.  Однією дешевою протитанковою зброєю, яку розробили фіни, були коктейлі Молотова, виготовлені з бензину та дьогтю. Показуючи свій чорний гумор, оборонці назвали цю зброю ім’ям радянського міністра закордонних справ, в сенсі «випивка до їжі», про яку Молотов говорив по радіо, мовляв радянські літаки скидали на Фінляндію їжу. Так з’явилася зброя, яку й досі часто використовують у різних конфліктах. Чималу частину зброї, яку використовували фіни, вони конфіскували в радянських військових. Впродовж років, які передували радянському нападу на Фінляндію, у зв’язку з чисткою серед радянських військових під час «Великого терору» Сталіна, командування армії СРСР перебувало в повному хаосі. У січні 1941 року Вінстон Черчилль сказав про триваючу війну, що «Фінляндія показала, що вільні люди можуть зробити... Кожен може побачити, як комунізм розкладає душу нації; як робить її мерзенною та голодною в час миру, й доводить її ницість та огидність під час війни. Ми не можемо сказати, якою може бути доля Фінляндії, та не може бути більш сумного видовища... ніж те, що ця чудова північна раса може бути в результаті переможена і приведена до неволі гіршої, ніж смерть тупою, бридкою переважаючою силою». Під час допиту один в'язень згадував, що йому сказали, що він повинен «звільнити наших фінських трудящих друзів від капіталізму». Незабаром вояк зрозумів, що його обдурили: «Я на власній шкірі відчуваю те, як нас привітали ті, кого ми прийшли «звільнити»». Після тижнів руйнівних втрат на сході Фінляндії, радянське командування врешті змінило тактику та зосередилося на захопленні Гельсинкі на добре захищеному півдні країни. Своєю переважаючою кількістю радянські війська змусили виснажених фінів відступати. У березні 1940 року, коли червоноармійці увійшли до передмість Віїпурі, у фінів не було іншого вибору, як прийняти жорсткі радянські умови перемир'я. Прийняття перемир’я коштувало Фінляндії 11 відсотків її території, включно з другим містом країни Віїпурі, який росіяни назвали Виборгом. «Зимова війна» залишила після себе понад 25 тисяч загиблих фінів. СРСР у підсумку втратив понад 126 тисяч солдатів. Радянський лідер Микита Хрущов пізніше згадував «Усі ми – і в першу чергу Сталін – відчували у нашій перемозі поразку від фінів. Це була небезпечна поразка, оскільки вона заохочувала наших ворогів і залишала їх у переконанні, що Радянський Союз – це колос на глиняних ногах». Вже через рік після закінчення «Зимової війни» Фінляндія ухвалила рішення приєднатися до нацистського вторгнення в СРСР. Це тільки декілька знімків з приблизно 7000 фотографій з архіву Сил оборони Фінляндії, які оцифрували та опублікували в 2013 році.

На полігоні 235-го Міжвидового центру підготовки військових частин та підрозділів "Широкий лан" розпочалися двосторонні батальйонні тактичні навчання. У навчаннях бере участь 57 окрема мотопіхотна бригада імені кошового отамана Костя Гордієнка Оперативного командування "Південь" Сухопутних військ ЗС України. Під час навчань буде визначено рівень тактичної підготовки окремих батальйонів, що входять до складу бригади, відпрацьовано дії батальйонів спільно з приданими артилерійськими підрозділами. Але, крім звичних завдань, цього разу головна мета — перевірка готовності командного складу всіх рівнів до ухвалення конкретних рішень у складних непередбачуваних ситуаціях сучасного бою. Такий формат навчань дає змогу в штучно створених умовах приймати рішення та аналізувати їхню ефективність, спираючись на наявний технічний і людський ресурс підрозділу. У перший день навчань командири уточнювали завдання своїх і доданих підрозділів, визначали основні етапи дій у наступі, обороні, контрнаступі. Керівники навчань особливу увагу приділили питанню взаємодії між підрозділами, а також виконанню завдань по ввідних.

За радянських часів, якщо населення міста перевищувало мільйон, місто здобувало право на будівництво метро. Станції підземки, де щодня проходять десятки тисяч пасажирів, здавалися міським архітекторам тим місцем, яке може прикрасити похмурі будні радянських людей. 1977 року столиця Узбекистану Ташкент стала сьомим радянським містом, де побудували метро. Для декорування стін підземки запросили художників і дизайнерів, які мали зобразити на них величні сцени з історії Узбекистану та Радянського Союзу. Деякі станції прикрасили куполоподібними стелями та плиткою з орнаментом, що нагадує узбецькі мечеті доби Шовкового шляху. Інші оздоблені помпезними люстрами та мармуром як зали палаців європейських монархів. Видавництво путівників Lonely Planet назвало ташкентське метро одним з найгарніших у світі.

Розбиті вулиці, купа сміття й охоплені вогнем барикади – протести в Гонконзі, які локалізувалися біля Політехнічного університету, дедалі більше нагадують зону бойових дій. У ніч на понеділок поліція спробувала взяти територію штурмом, застосувавши водомети і сльозогінний газ. Але протестувальники підпалили барикади на підступах до головної будівлі вишу. Протистояння триває... Під стінами Політехнічного університету в Гонконзі не вщухають сутички. Замість студентів на подвір’ї навчального закладу загони спецназу. Місцеві видання пишуть, що колись спокійний район на півострові Коулун перетворився на зону бойових дій. Дороги завалені цеглою та сміттям. У ніч на 18 листопада поліція Гонконгу почала штурм території, яку з минулого вівторка утримують понад 200 протестувальників. Правоохоронці вимагали від активістів скласти саморобну зброю і погрожували притягнути до відповідальності «за участь у заколоті», а також застосувати бойові кулі. Мітингувальники відповіли «коктейлями Молотова», використовуючи для цього, зокрема, саморобні катапульти. За інформацією місцевої поліції, одного з поліцейських поранили в ногу стрілою з лука. Правоохоронні органи, у свою чергу, застосували сльозогінний газ і водомети з синьою фарбою. Це змусило демонстрантів відступити назад на територію університетського містечка. Дорогою вони підпалили барикади на пішохідному мосту, що веде до головної будівлі навчального закладу. Влаштувавши вогняну завісу, демонстранти намагалися не дати правоохоронцям Гонконгу дістатися стін навчального закладу. Зрештою, поліція Гонконгу штурмом взяла містечко Політехнічного університету. Частина мітингарів заблокована в іншій частині будівлі. Кільком студентам, які перебували в заблокованій поліцією будівлі університету, вдалося вибігти на вулицю і виїхати на скутерах і мотоциклах. Кілька десятків людей лишилися в будівлі навчального закладу, за повідомленнями активістів, вони не мають води і продуктів. За даними місцевих ЗМІ, є заарештовані і поранені. Їх кількість уточнюється. Багатотисячні марші протесту почалися в Гонконгу півроку тому, коли уряд запропонував дозволити екстрадицію до основної території Китаю правопорушників, підозрюваних у кримінальних злочинах. Відтоді адміністрація Гонконгу неодноразово оголошувала про відмову від цього законопроєкту, але протести під гаслами захисту автономії Гонконгу в складі Китаю не припинялися. Протестувальники вимагають відправити у відставку владу Гонконгу, провести реформи й розслідувати дії поліції проти демонстрантів, а також оголосити амністію всім затриманим у перебігу протестів.

17 ноября в Белграде на стадионе Райко Митича сборная Украины в заключительном матче отбора на Евро-2020 сыграла вничью со сборной Сербии. Украинцы ушли от поражения на 93-й минуте - 2:2. Уже на девятой минуте хозяева открыли счет, реализовав пенальти, на что сине-желтые ответили результативным ударом Яремчука. Во втором тайме защита украинской команды упустила Митровича, который забил свой десятый гол в рамках кампании. Однако на последних секундах Украина смогла уйти от поражения благодаря голу Беседина, который вышел на замену. Это был последний матч сборной Украины в рамках отбора, команда Шевченко ранее забронировала за собой первое место в группе В. Сербия в итоге заняла третье место, пропустив вперед Португалию. Голы: Тадич 9 пен., Митрович 56 - Яремчук 33, Бєсєдін 90+3