Головнокомандувач Збройних сил України Валерій Залужний висловив подяку Польщі та Чехії за передані українським захисникам танки. "Допомога братніх Польщі та Чехії для нас безцінна. Завдяки вашим танкам ми боремося з нашим спільним багатовіковим ворогом. Ми воюємо за Україну, за Чехію, за Польщу. За кожен метр нашої слов'янської землі. Ми вдячні народам Польщі та Чехії за допомогу та підтримку нашого війська та людей, які знайшли прихисток у ваших країнах від російських бомб та ракет. Разом ми вистоїмо. Ваші танки - це допомога від справжніх братів!", – наголосив Залужний.

4 липня в селищі Сергіївка попрощались з чотирма загиблими внаслідок влучання російської ракети у дев'ятиповерхівку: чоловіком та дружиною Сергієм та Галиною Ромащуками, Максимом Недомовим та Марією Арнаут. Олена Гетьманець жила в будинку, куди влучила російська ракета. У ту ніч була на дачі. Не стримує сліз — всі загиблі були з її під’їзду, знала їх з дитинства. "Це, напевно, найскладніші похорони, тому що загинув хлопець (Максим Недомов — ред.), який допомагав своїй коханій дівчині, з якою вони жили, який допомагав її дітям, просто свята людина, в мене мурахи по шкірі. Батьків (Сергій та Галина Ромащуки — ред.) Ані з Дмитром от зараз поховали, вони були релігійні люди. Усе життя жили, працювали на благо усім людям. Ну ось так, напевно забрали найкращих, будемо сподіватись, що їм там буде легше", — ділиться жінка. Провести загиблих в останню путь прийшла ще одна сусідка загиблих — Галина. Жінка згадала як проводила час з ними. "З одними ми гуляли з собакою на подвір’ї, з іншою жінкою ми ходили на йогу. Дуже важко про щось казати, дуже важко, тому що прощання із ними надто складне. Дівчинка, яка теж ходила на йогу з нами, й співала пісні, вона сьогодні залишилась без батьків. Як їй тепер жити? Чому ця Росія хоче нас окупувати, хоче нас вбивати? Чого? Я не розумію", — розповіла Галина. Загиблих поховали на кладовищах у селах Біленьке та Широке Білгород-Дністровського району. 1 липня внаслідок ракетних ударів військ РФ по Сергіївці загинула 21 людина, 39 отримали поранення. У багатоповерхівці загинули 16 мирних мешканців, 38 отримали поранення, з них п'ятеро – діти віком від 3 до 17 років; на базі відпочинку "Годжі" загинули п'ятеро людей, серед них 10-річний хлопчик. Ще одна людина отримала поранення.

1 липня близько 01:00 росіяни нанесли ракетний удар по смт Сергіївка Білгород-Дністровського району Одеської області, є загиблі. Три ракети влучили у багатоповерхівку та дві бази відпочинку. Заступник керівника Офісу президента Кирило Тимошенко заявив про 18 загиблих, серед них 2 дитини, до лікарні потрапила 31 людина, серед яких 4 дитини та вагітна жінка. Ще 8 звернулися за медичною допомогою. З-під завалів врятовано 8 людей, з них 3 дитини. Оперативне командування «Південь» повідомило, що ракети Х-22 були випущені літаками стратегічної авіації Ту-22 з напрямку Чорного моря. На місцях ракетних ударів тривають роботи, рятувальники розбирають завали.

28 червня пошуково-рятувальні роботи продовжуються, здійснюється розбирання пошкоджених будівельних конструкцій за допомогою важкої інженерної техніки та засобів малої механізації. Підрозділами ДСНС обстежено та розібрано уламки будівельних конструкцій на 60% загальної площі об’єкту. Внаслідок обстрілу торговельного центру загинуло 18 осіб (з яких 1 особа померла в лікарні). За медичною допомогою звернулося 59 осіб, з них 25 було госпіталізовано до лікарні інтенсивного лікування м. Кременчук.  36 зараз вважаються зниклими безвісти. Координацію заходів на місці події здійснює Штаб з ліквідації наслідків надзвичайної ситуації. До робіт від ДСНС залучено 440 осіб (в т.ч. 14 психологів) та 70 од. техніки. Усього, за даними ОВА, до рятувальної операції в торговельному центрі залучено більше тисячі людей - рятувальники, військові, поліція, працівники швидкої та лікарень. За словами мера міста Віталія Малецького, слідству стало відомо, що адміністрація "Амстору" оголосила, що з 23 червня ТРЦ не буде зачинятися під час повітряної тривоги. 28, 29 та 30 червня у Кременчуці оголошено триденну жалобу за загиблими внаслідок ракетного удару по ТРЦ "Амстор", повідомив мер міста. "Те, що сталося - це найбільша трагедія в сучасній історії Кременчука. Кременчуцька громада вимагає притягти до відповідальності винних у розв'язанні війни та нападі на мирних громадян", - написав Малецький на своїй сторінці у фейсбуці. Трагедію у Кременчуці вже засудили лідери Великої Британії, Франції, посол США в Україні, а Радбез ООН скликає засідання, щоб обговорити удар по Кременчуку. У російському міноборони стверджують, що завдали удару в Кременчуку по ангарах ЗСУ із західним озброєнням, а торговельний центр, який загорівся поряд, начебто не працював. Удар був у районі Кременчуцького заводу дорожніх машин, йдеться у зведенні російських сил. "У результаті високоточного удару, зброя та боєприпаси західного виробництва, зосереджені на складському приміщенні для подальшого відправлення українському угрупуванню військ на Донбасі, вражені", - стверджують російські військові. За їхніми словами, детонація боєприпасів до західного озброєння викликала пожежу в розташованому поряд торговельному центрі. "Ракетний удар по Кременчуку прийшовся у дуже людне місце, яке на 100% немає відношення до військових дій", - заявив президент Володимир Зеленський відразу після удару. "Поруч не знаходилося жодних військових чи інфраструктурних об'єктів", - каже керівник МВС України Денис Монастирський. "Вдарити ракетами по такому об'єкту можуть тільки абсолютно відморожені терористи, яким не має бути місця на землі. І це не помилкове попадання ракет, це прорахований російський удар", - сказав президент у зверненні. За даними РНБО, по Кременчуку в понеділок "прилетіло" дві ракети Х22: одна влучила в "Амстор", інша - у міський стадіон.

Нашивки на рукавах військових можуть розповісти про них набагато більше, ніж просто вказати на приналежність до певного полку чи батальйону. Зібрали нетривіальні шеврони української армії та пояснюємо, звідки на них взялися і що означають галки, морські коники та дракони. Нашивки на формі військових — шеврони й нарукавні знаки — часто плутають. ЗСУ розробляє і затверджує нарукавний знак у формі щита: він головний та офіційний. Шеврон — це вже додаток, тобто також нашивка (з двох смужок V-подібної форми), яка містить уточнюючу інформацію про певні категорії військовослужбовців. Так, у ЗС України шеврони є лише в сержантського складу, і носять їх на погонах. За їхньою кількістю розпізнають звання — молодший сержант, сержант та старший сержант. Але назва «шеврон» більше прижилася, тож її часто використовують для позначення будь-якої нашивки. Військові нарукавні знаки з’явилися лише у XIX столітті. До цього військову частину впізнавали за кольором форми, яка була досить яскравою — червоною, синьою, зеленою. Але озброєння розвивалося, і згодом поцілити у солдата можна було вже з більшої відстані, тому форму почали робити захисного кольору (хакі). Тож одна з основних функцій нашивок — відрізнити своїх від чужих на відстані. Через це в нарукавному знаку використовують не більше чотирьох кольорів та не більше чотирьох знаків чи символів — щоб не складно було роздивитися нашивку неозброєним оком. Інформація на такому знаку вказує на приналежність до певного формування (підрозділу, військової частини, з’єднання) і розповідає про його призначення та особливості діяльності (сухопутні війська, повітряні сили, морська піхота). Плутанина з термінами «шеврон» та «нарукавний знак» почалася після революції 1917 року. Біла гвардія для ідентифікації різних угруповань своєї армії використовувала саме шеврони у класичному розумінні — косі нашивки різних кольорів, і це були її єдині розпізнавальні знаки. Згодом, коли армія почала застосовувати для розрізнення вже нарукавні знаки, їх теж за звичкою продовжили називати шевронами. Після проголошення незалежності українська армія відмовилася від радянських нарукавних знаків і стала створювати власні. Нові емблеми мали бути ближчими до європейських зразків, але чітких вказівок, що та як зображати, не існувало аж до 2018-го. І лише останні роки при розробці емблем українські військові керуються офіційними «Методичними рекомендаціями щодо окремих питань розвитку і впровадження військової символіки у ЗСУ». Методичка забороняє зображати на військових нашивках ікони або інші релігійні символи. Не дозволяється також поєднувати в одній композиції зразки озброєння і військової техніки різних історичних періодів — як «джавелін» із шаблею, наприклад. Не затвердять портрет відомого діяча і не дозволять написати його ім’я, навіть якщо на честь нього названо підрозділ. На нарукавних знаках у принципі не рекомендують розміщувати написи — краще окремою нашивкою. Емблеми розробляють у двох варіантах: у захисних кольорах до польового однострою та повноколірний для всіх інших випадків. Але крім офіційних нарукавних знаків існують неофіційні, які за звичкою теж називають шевронами, або moral patches. Ці неформальні нашивки свідчать у першу чергу про почуття гумору їхніх власників. Військові можуть носити такі патчі лише в польових умовах, а в місцях постійної дислокації, тобто на території військових частин, вони заборонені. Розповідаємо детальніше про деякі як офіційні нарукавні знаки, так і патчі для своїх.

Вранці 26 червня російська ракета влучила в будинок у Шевченківському районі. Як повідомляє поліція Києва, наразі відомо про одного загиблого,  5 поранених, серед яких 7-річна дівчинка. Її 35-річна мама – громадянка рф, але тривалий час проживає у Києві. Рятувальники досі дістають з-під завалів людей. У квітні від обстрілу постраждав сусідній будинок. Тоді загинула журналістка Радіо Свободи Віра Гирич. Також одна із ракет влучила по території дитсадка на вулиці Половецькій. На місці дитячого майданчика утворилася величезна вирва від снаряду. На щастя, дітей там не було. Поруч з дитячим садком перебито водопровід, будівля саду та будинки навколо без вікон та посічені осколками. Командування Повітряних Сил ЗСУ повідомило, що пуски ракет відбулись зі стратегічних бомбардувальників рф з території Беларусі та акваторії Каспійського моря. Відомо про щонайменше одну збиту засобами ППО ракету, уламки якої впали у Фастівському районі Київщини.

Один из районов Одесской области. На берегу установлены мишени, в качестве укрытий — автомобильные покрышки. Неподалеку ржавеет остов сожженной иномарки. Мы на одном из полигонов, где тренируются военнослужащие 126-й отдельной бригады территориальной обороны Вооруженных сил Украины. Сегодня здесь отрабатывают свои тактические навыки штурмовые группы. Вчерашние менеджеры, повара, портовые работники и журналисты оттачивают мастерство владения стрелковым оружием и улучшают боевое слаживание — так это действо называют военные. Людей абсолютно разных профессий объединяет одно желание — защищать родную землю от вторжения оккупанта. «Наша бригада была сформирована в первые дни полномасштабной войны, — рассказывает представитель службы по связям с общественностью 126-й бригады ТрО с позывным Монах. — Это в большей степени гражданские люди, которые приняли решение защищать страну, очень мотивированные военнослужащие. Наша бригада уже выполняет боевые задачи на фронте, и подготовка всех структурных подразделений проходит, как говорится, 24 на 7. Сегодня мы отрабатываем штурмовые действия с применением стрелкового оружия и гранат». Военнослужащие движутся по импровизированной полосе препятствий, прикрывая друг друга, не дают условному противнику высунуть нос, поражая цели плотным и точным огнем. Старшие побратимы делятся навыками и боевым опытом, сопровождая подразделения по полигону. Чуть поодаль тренируются снайперы. По словам военнослужащего с позывным Аскор, довольно сильный ветер, дующий на полигоне, только на руку метким стрелкам. «Погода для тренировки отличная, — говорит боец и демонстрирует свое оружие, слегка модернизированную снайперскую винтовку Драгунова: так называемые затыльники и щечка на прикладе регулируются под стрелка любой комплекции. — Чем больше ветер, тем лучше мы учимся работать с ним. Мы меняем позиции, сектора, чтобы получить навык работать с разных направлений. Сейчас мы набиваем руки и глаз на этой системе. Это хорошая винтовка, и у врага такая же система. Начинать учиться надо от простого к сложному, позже перейдем на современные иностранные аналоги». Кроме сухих щелчков стрелкового оружия, на полигоне раздаются взрывы. Бойцы штурмового подразделения учатся уничтожать противника гранатами из окопа. Из оврага, где расположена условная цель для метания гранат, поднимаются клубы черного дыма и даже вылетают небольшие осколки. «Я успел послужить еще в советской армии, — делится бывший портовый работник с позывным Дед. В первые дни полномасштабной войны мужчина записался сначала в добровольческий отряд помощи полиции, а потом в свежесозданную 126-ю бригаду ТрО. – Я не думал, что мне придется защищать страну, и готовился встретить старость с внуками, но после 24 февраля понял, что должен сделать все возможное, чтобы остановить оккупантов. У нас очень хороший коллектив и командиры, которые учат, как выживать на поле боя и наносить противнику максимальный урон. А это самое главное». Среди военнослужащих 126-й бригады теробороны есть уже первые орденоносцы. Бойца с позывным Кир наградили орденом «За мужество» III степени. Воин получил ранение, но не оставил поле боя и личным примером вдохновил товарищей по оружию. Он передал координаты вражеской БМП, которая обстреливала украинское подразделение, и техника оккупантов была уничтожена. Сейчас герой выздоравливает, после чего готов вернуться к выполнению боевых задач. Фото — Александр Гиманов

«Пекельні бої у Сєвєродонецьку та селах-сателітах, масовані обстріли Лисичанська, ворожі спроби оточення «дороги життя»Ворог намагається встановити повний контроль над Сєвєродонецьком, та здійснює спроби блокувати підрозділи Сил оборони в районах Борівського та Воронового, бойові дії тривають.Ворожу спробу розвідки боєм у напрямках Метьолкіне – Воронове та Метьолкіне – Сиротине українські воїни грамотно відбили. Противник відійшов.Окупанти закріплюються в Устинівці, ведуть наступ у напрямку Білої Гори, мають частковий успіх, бойові дії там теж тривають.орки намагаються зробити оточення вздовж траси «Лисичанськ-Бахмут», успіху не мають.На напрямку Тошківка – Підлісне ворог оволодів Підлісним та Мирною Долиною, закріплюється на зайнятих рубежах. Також, має частковий успіх в районі Гірського.рашисти притримуються «повзучої тактики», та продовжуть розстрілювати Луганщину з артилерії та авіації. Обстріли Сєвєродонецька щодня по одних і тих сами точках: орки б‘ють по «Азоту» та зруйнованим мостам. Лисичанськ постійно потерпає від ворожого вогню, маємо трьох поранених цивільних та  декілька поліцейських. Масовані обстріли значно зруйнували інфраструктуру та житловий масив. Умисно випущені ворожі ракети по будівлям силових структур міста - поліції, прокуратурі, СБУ. Масштабні руйнування в Гірській громаді - пошкоджено понад 20 житлових будинків», - голова Луганської ОВА Сергій Гайдай.

Денис Малюська, міністр юстиції: «В установах Державної кримінально-виконавчої служби України для тримання військовополонених утворено 51 дільницю, які розташовані майже в кожному регіоні України, та 1 табір, розташований на заході держави.Табір для військовополонених охороняється, всередині будівлі утримувані особи можуть вільно пересуватися. Для військовополонених створенні належні побутові умови, організовано медичне забезпечення. Важливо, що утримувані тут особи працюють. Вони не проводять своє буття, просто дивлячись у стелю. Вони займаються деревообробкою та приносять користь для українського суспільства.У дільницях же, утворених в установах виконання покарань та слідчих ізоляторах Державної кримінально-виконавчої служби України, військовополонені тримаються в окремих приміщеннях у виправних колоніях мінімального рівня безпеки із загальними умовами тримання, середнього та максимального рівня безпеки, а також у СІЗО, ізольовано від інших засуджених та осіб, взятих під варту. Умови тримання як у таборі, так і у дільницях для тримання військовополонених, правила поводження з цими особами відповідають їх статусу та базуються на вимогах норм міжнародного гуманітарного права. Адже ми, зокрема і у питанні поводження з військовополоненими, не можемо поводити себе як варвари. Тому що ми – країна цивілізована, ми – частина європейської спільноти».

Жителі України стикаються з щоденною реальністю російського вторгнення. Все більше українців тікають з обложених районів. Близько семи мільйонів людей, переважно жінок та дітей, покинули Україну після того, як Росія почала вторгнення 24 лютого, і щодня їх стає більше.