Гра першого туру групового раунду Ліги чемпіонів на стадіоні НСК «Олімпійський» між «Динамо» і «Бенфікою» закінчилася нічиєю — 0:0. Стартові склади: «Динамо»: Бойко — Кендзьора, Забарний, Сирота, Миколенко — Сидорчук, Шапаренко — Циганков, Буяльський, Де Пена — Шкурін. «Бенфіка»: Влаходімос — Отаменді, Вертонген, Морато — Жилберто, Вайгль, Жоау Маріу, Грімальдо — Евертон, Яремчук, Рафа. Цей матч став дебютним для киян у новому розіграші Ліги чемпіонів. У якості чемпіона України біло-сині розпочинали виступи саме із групової стадії, тоді як «Бенфіка» пройшла два раунди кваліфікації. На старті зустрічі суперники провели кілька небезпечних атак на ворота один одного. З ударом Рафи впоралися захисники киян, після чого постріл Миколи Шапаренка відбив голкіпер лісабонців Влаходімос. Наприкінці матчу Микола Шапаренко знову не використав можливість поцілити у ворота суперника. Мʼяч після удару півзахисника влучив у перекладину, але з добиванням Буяльського впорався голкіпер. «Динамо» усе ж зрушило рахунок, але з порушенням — після подачі Дениса Гармаша забив Микола Шапаренко. Але мʼяч українського півзахисника не зарахували через офсайд у Гармаша. У підсумку 0:0 — «Динамо» зіграло внічию та набрало перші очки у Лізі чемпіонів.

10 вересня о 01:34 до оперативно-координаційного центру Головного управління ДСНС України у м. Києві надійшла інформація про пожежу на вул. Щусєва, 8-А, що у Шевченківському районі столиці.На місце події негайно було направлено рятувальників з найближчих пожежно-рятувальних підрозділів. По прибуттю на місце події, вогнеборці встановили, що пожежа виникла на 8-поверсі 9-поверхового житлового будинку з розповсюдженням на 4 балкони 3-х квартир на 9-поверсі. Не гаючи часу, рятувальники приступили до евакуації мешканців будинку та гасіння пожежі.О 03:25 пожежу вогнеборцям вдалося локалізувати на орієнтовній площі 90 кв.м, а о 04:13 - ліквідувати. В ході ліквідації пожежі на безпечну відстань було виведено 50 осіб, евакуйовано 6 осіб. Під час розгрібання залишків меблів у квартирі на 8-поверсі, виявлено тіло загиблої жінки 1958 року народження.Внаслідок пожежі квартира на 8-поверсі вигоріла повністю, а також пошкоджено 4 балкони на 9-му поверсі.На місці події працювало 13 одиниць основної та спеціальної пожежно-рятувальної техніки та 50 чоловік особового складу Головного управління.Причина виникнення пожежі наразі встановлюється.

В місті Умані, що на Черкащині, тисячі паломників з усього світу зустріли юдейський Новий рік – Рош га-Шана. Саме тут розташована могила Раббі Нахмана – головного пророка і засновника брацлавського хасидизму. Цього року, за даними поліції, в Умань приїхало понад 30 тисяч паломників з різних країн, але, здебільшого, з Ізраїлю. Цьогоріч паломники мали змогу безперешкодно потрапити до меморіального комплексу в Умані, попри пандемію COVID-19. Минулого року більшу частину хасидів не впустили в Україну через карантинні обмеження. Святкування тривало з 6 до 8 вересня.

У Харкові зазвучала "Червона скрипка" легендарного майстра Антоніо Страдіварі, якій торік виповнилось 300 років. Музичний інструмент до міста привезла його власниця, американська артистка Елізабет Піткерн. До неї скрипка потрапила у 16 років, це був подарунок дідуся. Нині один із найвідоміших витворів італійського майстра оцінюють у 15 мільйонів доларів. Тож скрипку весь виступ пильнували спецпризначенці. Елізабет Піткерн грала у супроводі харківського симфонічного оркестру. А от побачити та почути легендарний інструмент могли всі охочі. Після кількахвилинного виступу десятки людей дякували музикантам бурхливими оплесками. Це була невеличка репетиція перед головним концертом. До цього легендарна скрипка звучала у Харкові двічі. "Дуже цікаво перебувати поруч з цим інструментом. Від нього, дійсно, йде справжнє тепло. І при чому, у нього є таке цікаве якість — чим далі ти від нього відходиш, тим краще стає звук. Це ось у скрипок Страдіварі є таке незрозуміле якість", — говорить диригент молодіжного симфонічного оркестру "Слобожанський" Даніїл Австріх. "Грати на скрипці у звичайному концертному залі більш правильно. Але грати під відкритим небом мені аж ніяк не складно. Утім сам інструмент не можна довго тримати на сонці. Адже йому 300 років", — додала власниця червоної скрипки Елізабет Піткерн.

6 сентября ушел из жизни легендарный французский актер Жан-Поль Бельмондо. Ему было 88 лет. О причине смерти его друзья говорят: «Он просто очень устал».

3 вересня в Національному будинку органної та камерної музики, розташованому в Миколаївському костелі в Києві, сталася пожежа. Вогонь знищив орган 1980 року і пошкодив інтер’єр будівлі. Усього через пару днів українські бізнесмени заявили, що зібрали більше 25 мільйонів гривень на відновлення, і ця цифра продовжує зростати, але сам інструмент уже не підлягає ремонту. Краєзнавець Семен Широчин розповідає історію Миколаївського костелу та його перетворення на Будинок музики. Згідно з попередньою версією, пожежа сталася через загоряння електропроводки всередині органу. За словами міністра культури та інформаційної політики України Олександра Ткаченка, інструмент уже давно потребував ремонту, як і фасад будівлі, але процес увесь час відкладали через невизначеність щодо майбутнього органного залу. Представники католицької спільноти вважали, що орган повинен знаходитися не за вівтарем, проте перенести його до іншого місця в костелі було неможливо. У результаті вирішили, що колектив Будинку органної та камерної музики переїде до іншого приміщення, яке досі так і не побудували. Тепер згорілий інструмент не підлягає відновленню, можливо лише замовити новий орган. При цьому сама конструкція костелу, за попередніми висновками фахівців, не пошкоджена. Також міністр повідомив, що кошти на відновлення костелу мають змогу перерахувати всі охочі. Як створювали костел У Києві ще з 1842-го діяв католицький храм — Олександрівський костел на вулиці Костельній. Але до кінця XIX століття він уже не міг вмістити всіх охочих у дні великих християнських свят: католиків у місті, згідно з переписом 1897 року, було 35,5 тисячі. Тому у 1895-му католицька громада звернулася до влади з проханням про відкриття ще одного костелу, і вже за рік під будівництво виділили ділянку, а незабаром провели архітектурний конкурс. Існує думка, що в якості святого покровителя обрали Миколая, щоб здобути підтримку імператора Миколи II. Усі учасники архітектурного конкурсу пропонували будувати костел у псевдоготичному стилі — наприкінці XIX століття якраз була поширена мода на історизм і готику. У проєктах архітекторів Станіслава Шпаковського та Олександра Венсана костел був з однією вежею, а на кресленнях П. Гіппіуса і Станіслава Воловського — з двома. Незважаючи на те що першу премію отримав проєкт Гіппіуса, реалізувати вирішили ідеї Воловського. При цьому останній на момент участі в конкурсі був ще студентом і не мав практичного досвіду будівництва, через що роботу над кресленнями доручили відомому архітектору Владиславу Городецькому. Участь Городецького в цьому проєкті здається ще логічнішою, якщо згадати, що той був католиком і поляком, а костел будувала саме польська громада. Архітектурою київський костел був схожий на відомий віденський храм Votivkirche, споруджений у 1856—1879 роках за проєктом Генріха фон Ферштеля у стилі псевдоготики. Про цю подібність писали ще сучасники будівництва храму, але вона ще більше посилилася завдяки змінам, які Городецький вніс до проєкту Воловського. Так, він додав «розу» на головному фасаді й невелику вежу над середохрестям, а також збагатив декор. Але все ж Миколаївський костел має низку відмінностей від Votivkirche, зокрема він менший, нижчий і в нього немає годинника. Для порівняння: висота Votivkirche — 99 метрів, висота ж Миколаївського костелу, за різними джерелами, становить від 60 до 64 метрів. Будівництво відбувалося у 1899—1909 роках і обійшлося в 500 тисяч рублів, при цьому всі гроші — виключно пожертви. Процес зведення ускладнила близькість річки Либеді, тому для фундаменту використовували палі, винайдені київським інженером Страуссом. Були й інші інженерні нововведення. Наприклад, звід центрального нефа споруджений із залізобетону завтовшки всього 8 сантиметрів. Бетон застосовували і для створення штучного каменю в облицюванні будівлі. Статую архістратига Михаїла на фронтоні виготовив чеський скульптор Ладислав Бенеш, інші скульптури — майстерня італійця Еліа Сала. У 1933 році (за іншими даними, у 1938-му) костел закрили і якийсь час використовували для господарських потреб. Під час війни храм уцілів, але постраждав, втративши свої вітражі. У 1945-му в костелі відкрили Державний архів Київської області, а на вежах розмістили радіоантени — в такому вигляді будівля простояла більше 30 років. У 1950-х на території СРСР почали створювати будинки органної та камерної музики. Тут орган, який має в Європі в першу чергу духовне значення, став суто світським інструментом. Однак при цьому органні зали нерідко облаштовували в культових спорудах: так і храм отримував світську функцію, і орган розташовувався у приміщенні з відповідною акустикою. Подібні зали у Львові, Дніпрі, Рівному, Чернівцях, Харкові, Ужгороді та Білій Церкві також знаходяться в колишніх культових спорудах — костелах, церквах і синагогах. Облаштувати органний зал у київському костелі вирішили в 1970-х, для чого у 1979—1981 роках будівлю відреставрували: у вікнах відновили вітражі, повернули черепичний дах. Оскільки у СРСР не було налагодженого виробництва органів, інструмент для київського залу замовили в Чехословаччині на підприємстві Rieger — Kloss. Компанія, заснована ще у 1873-му братами Рігер, після Другої світової була націоналізована, а її власників і персонал, які виступили на боці Гітлера, вигнали з країни. На основі цього виробництва у Чехословаччині й виникло підприємство Rieger — Kloss, а брати Рігер оселилися в Австрії та заснували нову компанію Rieger Orgelbau. Але саме Rieger — Kloss стала основним постачальником органів до СРСР. Усього звідти привезли 46 інструментів, у тому числі й для залів в Ужгороді, Рівному, Білій Церкві, Чернівцях, Сумах, Хмельницькому та Харкові. Орган цієї ж фірми був ще в 1932 році встановлений у костелі Марії Магдалини у Львові, де зараз розташовується Львівський органний зал. До 2016-го він був найбільшим в Україні, доки в Харкові не з’явився новий німецький інструмент. Крім Чехословаччини органи замовляли у НДР та Угорщині. На території України також залишилися інструменти виробництва ФРН, Швейцарії, Естонії, Південно-Африканської Республіки і кілька українських. Орган на 3 945 труб і 55 регістрів у Національному будинку органної та камерної музики розміщувався на місці вівтаря. Він був виконаний з урахуванням габаритів приміщення і загальної стилістики костелу. Готичність простежувалася також у кріслах, спеціально виготовлених для органного залу. З 1990-х у Миколаївському костелі відновили богослужіння.

Бійці, які заприсяглися чинити опір правлінню талібів в Афганістані, готуються до боротьби в останньому районі країни, майже в повному обсязі контрольованій фундаменталістським ісламістським угрупуванням «Талібан». Долина Панджшер у горах Гіндукушу відома як бастіон опору. Ця область уже понад століття відбивається від окупації різних загарбників. У провінції в основному проживають етнічні таджики, а таліби – переважно пуштуни.Серед борців проти талібів у долині – члени місцевих ополчень і колишні співробітники сил безпеки Афганістану. Вони є частиною Фронту національного опору (ФПО), очолюваного Ахмадом Масудом, сином Ахмада Шаха Масуда, який боровся і проти радянських військ, і проти «Талібану» в 1980-х і 1990-х роках.

Головна подія української індустрії моди - Ukrainian Fashion Week - стартував в Києві 2 вересня. Оргкомітет втретє проведе тиждень під гаслом поза сезоном та в гібридному форматі. Модники всі покази можуть подивитися під час онлайн-трансляцій. А ось професійна спільнота з колекціями дизайнерів познайомиться наживо. Захід триватиме до 5 вересня.

У ліцеї імені Івана Богуна навчається близько 600 юнаків і половина з них – ліцеїсти другого курсу. Першого вересня вони були вдягнені в урочисту військову форму. Інша половина – ті, хто вступив цього року – були у польовій формі. Усі присутні вшанували хвилиною мовчання загиблих на українсько-російській війні. Далі був концерт у виконанні ліцеїстів, показові виступи з військової майстерності. Не забули і про традицію – другий курс передав погони новоприбулим. Начальник Київського ліцею імені Івана Богуна, генерал-майор Ігор Гордійчук – легендарний боєць із позивним «Сумрак», який отримав важкі поранення на Савур-Могилі – виступив із промовою. Вихованці ліцею зазначали, що вважають професію військового, яку вони здобувають, важливою та престижною сьогодні.

Величезні простори Південного Поділля, Бессарабії та Буджаку - а це все Одеська область - залишаються загадкою для українського туриста. Тому Контракти.ua пропонують огляд тих місць області, про які ви точно не знали, або знали небагато.. Для початку ми пропонуємо випити вина. Не тільки ж в Шабо його пити! В першу точку їхати з обласного центру «всього нічого»: буквально поруч з Одесою розташоване селище Таїрове з Інститутом виноробства і виноградарства, заснований в 1905 р. видатним вченим вірменського походження В. Таіряном (Таїровим; 1859-1938), одним з «батьків» шампанського виробництва в Російській імперії. Існуюча будівля інституту збудована після Другої світової війни. У ньому відкрито музей, присвячений Таїрову і його дітищу. І, звичайно ж, проводяться екскурсії з дегустаціями!  Ще одне виноробне господарство знаходиться в с. Великодолинське. Цей бренд відомий як «вина Гулієвих». Він з'явився 1999 року зусиллями місцевого уродженця Роберта Гулієва. К 2005 р. був побудований завод «Винтрест», де нині переробляють до 10 тис. т винограду на рік. Підприємство з 2015 р. розпочало виробництво сухих вин під власною торговою маркою Grande Vallee.  Поговоримо тепер про цікаві сакральні місця області. На півночі Одещини, в місті Балта, височіє собор Успіння Богородиці, зведений в 1915 році. Недалеко – шанований паломниками монастир на честь місцевого святого Феодосія (Левицького; 1791-1845). А балтський костел Св. Станіслава зведений аж у XVI ст. Під час радянської влади він був перетворений в автостанцію, проте від 1993-го реставрований. Будівля найбільшої синагоги Балти, побудованої в 1903 р., також перебуває на реставрації. А ось інша пам’ятка Балтщини – відверто таємнича, й відноситься до незрозуміло яких часів. Біля села Перейма, в заплаві струмка, лежить дивний «дощовий камінь» із зображенням хреста. Місцеві мешканці помітили: якщо помолитися біля нього в посушливу пору, наступного дня піде дощ. Форма хреста на камені свідчить, скоріше, про західноєвропейське походження. Звідси з'явилася і друга легенда - про тамплієра, нібито похованого під брилою. Перевірити цей факт нескладно, але розкопок чомусь ніколи не проводилося – навпаки, камінь постаралися засипати землею і забути.  В с. Покровка Любашівського району є храм з рідкісною особливістю – в нього 11 куполів. Про його зведення є декілька легенд – наприклад, що це копія православного храму у Відні або ж один з проектів Ісакіївського собору в Петербурзі. За радянських часів прах поміщика Кондрацького, похованого в склепі храму, викинули на смітник. Тим не менш, і Покровка, і сусіднє село Троїцьке все ще користуються плодами дбайливого господарювання та благодійності колишнього власника: у його садибному будинку розташовується школа, збереглися і старовинні господарські будівлі, включно з електростанцію.  З півночі – на південь! Головна історична пам'ятка міста Кілія, що на березі однойменного дунайського гирла - Миколаївська церква. Храм є зразком церковних напівпідвальних споруд - таке розташування християнських святинь характерно для періоду турецького панування. Історію храму деякі ентузіасти відраховують ледве не з Х ст., але документально доведено, що 1485 року він був відновлений після турецького розорення. Щоправда, над південним входом написано, що він закладений 10 травня 1647 року. У 1709 році, переправляючись на турецьку територію від нишпорок Петра І, в храмі молився Іван Мазепа. У 1891 р. до церкви прибудована дзвіниця.  Інші цікаві історико-культурні пам’ятки, про які ми розповімо в цьому нарисі, розкидані по усій області. Так, на півдні, в 7 км від с. Новосільське Ренійського району, стоїть вельми цікавий монумент. Він поставлений в 1888 р., і присвячений переходу російських військ через Дунай за 60 років до цього. За пам'ятником менш ніж в 20 м проходить українсько-румунський кордон, тому доступ до нього контролюється прикордонниками. До слова, тутешня переправа - більш ніж історична. Нею користувалися ще перський цар Дарій І, Олександр Македонський, римський імператор Траян і безліч їх послідовників.  Сусідня з Новосільским Орловка знаменита тим, що тут знаходиться археологічний об'єкт національного значення - городище Картал. Ще в XIX ст. там були знайдені фрагменти римських написів із згадкою V Македонського легіону. Легіон охороняв переправу через Дунай, який в ті часи впадав в Чорне море зовсім поруч – та набагато вище нинішнього виходу дельти.  В с. Степанівка Лиманського району знаходиться садиба відомого свого часу живописця Миколи Кузнєцова (1850-1930). Кузнецов народився в цій садибі, та провів тут більшу частину життя. Він неодноразово зобразив види Степанівки на полотнах, що прикрашають українські, російські та зарубіжні музеї (після революції художник виїхав до Сербії). Перелік гостей цього скромного будинку вражає: І. Мечников, П. Третьяков, Ф. Шаляпін, О. Купрін, М. Врубель, І. Рєпін, В. Сєров, і звичайно ж, живописці одеської Південноросійської школи. Головна будівля садиби зберіглася, як і будинок управляючого, комора та огорожа. В наш час в садибі знаходиться магнітна обсерваторія Інституту геофізики. Обладнання встановлено в великому льоху, що знаходиться під галявиною біля панського будинку.  Однією з безумовних принад Бесарабії є туристичний комплекс Фрумушика-Нова. 2006 року родина підприємця Олександра Паларієва взяла в оренду частину колишнього військового полігону. До 1946 року на місці полігону знаходилися п'ять сіл - Фрумушика-Нова, Кантемир, Гофрумсталь, Зурум і Рошія. Ці назви відображають багатонаціональний колорит Бессарабії - тут пліч-о-пліч сторіччями мешкали молдавани, болгари, німці, гагаузи. Туристичний комплекс почався з вівчарської ферми, на якій вирощують вівець каракулевій породи. Пізніше були висаджені виноградники, а потім почало будуватися й етноселище: відтворені молдавське подвір'я, садиби німецьких колоністів, болгар, українців, євреїв, росіян, гагаузів, а також типовий будиночок радянських колгоспників.  На території етнопарку знаходиться меморіал на честь знищених сіл, парк скульптур «Історія Бессарабської землі» та «Парк комуністичного періоду» - один з двох в Україні (інший знаходиться на Сумщині поблизу Путивля). Тут близько 500 більшовицьких істуканів, включаючи бюст Сталіна та колишній головний одеський монумент Леніну. Однак головний пам'ятник Фрумушики - все-таки простий чабан висотою майже 18 м - найвищий гранітний пам'ятник в Україні. Статуя стоїть прямо у степу.  На завершення нашого нарису перемістимо свою увагу на природні пам'ятки Одещини. У Лиманському районі, в с. Трояндове, знаходиться найбільша в Україні плантація троянд. Вона була закладена 1995 року квіткарем-любителем Миколою Громлюком (помер в 2013 р.) Тут вирощується понад 500 сортів троянд, в т.ч. спеціально виведених в цьому господарстві, а рівно райські яблука, сакура, фундук і багато інших декоративних і лікарських рослин. Обов'язково спробуйте рожеві варення та лікер, які готують з пелюсток особливо пахучих сортів роз.  Колишня садиба польських магнатів Любомирських на півночі області, в с. Гетьманівка, є дендропарком, багато дерев якого ростуть тільки в відомій уманської Софіївці і, частково, в Тростянці Чернігівської області. Закладено парк в кінці XVIII ст. Пізніше в маєтку оселився одеський купець Д. Матусевич, який завіз саджанці рідкісних дерев з Греції, Італії, Іспанії, з Балкан, Південної Америки, Китаю і Японії. В самому селі зберіглася цікава церква Костянтина і Олени, побудована в 1870-х рр. Недалеко від парку знаходиться ландшафтний заказник Савранський ліс. Тут знайдете цілющі джерела - в першу чергу, мова йде про Гайдамацький колодязь, пов’язаний з подіями Коліївщини 1768 року. Поруч з колодязем росте 600-річний дуб. Радимо відвідати й нацпарк «Тузлівські лимани» – унікальний лісовий масив між степом і морем на південний захід від Одеси. Він включає водно-болотні угіддя міжнародного значення, озера, приморську косу і лісові насадження. На території озер живуть 243 видів птахів, з яких 28 занесені до Червоної книги України, 23 види ссавців тощо. Парком прокладено екологічний маршрут.  Варта уваги й дельта Дністра, де створено Нижньодністровський національний природний парк. Одним з найбільш цікавих об'єктів в заповіднику є Біле озеро. Воно з'єднується з основним руслом Дністра протокою. На озері гніздиться безліч птахів, у достатку водяться десятки видів риб.  Найбільшим озером України є Ялпуг на крайньому півдні Одещини. Його довжина - 39 км, ширина сягає 6 км. Дно вкрите сірководневим брудом, що робить його лікувальним лиманом. Температура води влітку сягає 25 градусів. У ньому мешкають близько 40 видів риби та величезні раки – взагалі, це рай для рибалок. Влітку значна частина Ялпуга вкривається килимом з жовтих латать та ірису.  Ще одне велике придунайське озеро – Кагул. Протокою воно сполучається з Дунаєм. Влітку температура в озері сягає 30 градусів. Північні береги - високі, розчленовані балками, південні - низькі, заболочені та зарослі очеретом. Озеро підходить для «дикого», усамітненого, відпочинку: якщо ви вирішите відвідати Кагул, то враховуйте, що інфраструктури, як такої, на Кагулі немає. Повний текст статті див. тут: https://kontrakty.ua/article/103024. Павло Ковальов