Семь лет назад стены нескольких крымских музеев покинули около пятисот экспонатов времен скифской эпохи. Эти древние изделия имеют большую историческую и культурную ценность для Украины и мира, говорят исследователи. Экспонаты должны были провести полгода в музее Алларда Пирсона в Амстердаме и вернуться назад. Но все изменили события весны 2014 года. На момент окончания выставки в Амстердаме Крым был аннексирован уже несколько месяцев. Нидерланды не признали аннексию полуострова, поэтому в музее Пирсона не знали, как и куда возвращать экспонаты. Часть экспозиции, которая приехала из Киева, вернулась в украинскую столицу, а коллекция из Крыма около семи лет дожидалась судебного решения в хранилищах нидерландского музея. В деле на нее претендовали четыре музея на полуострове. Они настаивают на том, что имеют право управлять музейной коллекцией и называют «скифское золото» культурным достоянием Крыма, а не всей Украины. Также крымские музеи ссылались на договоры о предоставлении экспонатов для выставки, которые они подписывали согласно украинскому праву. В Киеве же заявляют, что ценности принадлежат не крымским музеям, а государству. Украинские власти опасались, что, если «скифское золото» передадут на полуостров, оно попадет под контроль России и будет утрачено для Украины. 26 октября 2021 года Апелляционный суд Амстердама принял решение передать Украине «скифское золото». Президент Украины Владимир Зеленский назвал решение суда «долгожданной победой». «Сначала вернем «скифское золото», а затем и Крым», – написал он твиттере. Подконтрольные России власти Крыма отреагировали на решение Апелляционного суда в Амстердаме о передаче Киеву «скифского золота» – экспонатов крымского музея, которые отправили на выставку в Нидерланды до российской аннексии Крыма, назвав его «несправедливым и неправовым». Директор «Центрального музея Тавриды» в Симферополе Андрей Мальгин сообщил, что не исключает возможности обжалования решения Апелляционного суда в Амстердаме о передаче Киеву «скифского золота»  

Армянский фотограф Сурен Манвелян создал захватывающую серию фотографий Animal Eyes — глаза животных крупным планом. Человеческий глаз часто напоминает нам узоры из Вселенной. А на что же тогда похожи глаза животных, которые отличаются от человеческого своим многообразием? Сурен Манвелян — профессиональный фотограф, будучи физиком-теоретиком по образованию и кандидатом физико-математических наук, Сурен преподает физику в вальдорфской школе, является лауреатом премии Президента по физике и обладателем золотой медали от Министерства экономики и уже 14 лет занимается профессиональной фотографией. В 2010 году Сурен начал увлекаться макрофотографией — первым объектом его кадров стал человеческий глаз. Серия под названием Your Beautiful Eyes приобрела завидную популярность: публикации в международных СМИ — National Geographic, Guardian, Wired, Maxim, LaReppublica, а также миллионы просмотров в Интернете. «Где-то через год я усовершенствовал технику и мог снимать в совершенно любых условиях. После этого настал черед животных. Где я только их не находил — в соседнем магазине (рак), в зоомагазине (морская свинка), в зоопарках, в частных коллекциях, просто домашние питомцы. Все началось, когда один знакомый попросил снять глаза его хаски. Потом пошло поехало». По словам Сурена, идея проекта Animal Eyes заключается в многообразии форм и красок в глазах зверей, в отличии от человеческого глаза. «Ведь им приходится жить в столь разных условиях обитания, и использовать глаза совершенно в разных целях. Вот это разнообразие мне и хотелось показать. В целом я люблю макрофотографию за то, что она показывает то, что сразу и не заметишь, что поначалу скрыто от нашего внимания». Сама техника фотосъемки — большой секрет Сурена. Основная трудность в работе с животным в том, что для снимка нужно приблизиться к нему на очень близко. Часто требуется время, чтоб животное привыкло к фотографу. «Я провел час в вольере с ламой, пока она мне не позволила сделать снимок её глаза. Ядовитых змей держал за шею герпетолог, их владелец. А за рыбами я сам бегал взад-вперед вдоль аквариума».

 Віктору шістдесят три. Останні десять років він живе в кіоску. Свій будинок киянин називає келією і ні на що не скаржиться. Як він там опинився? — Я народився і виріс у Києві. У школі був хуліганом, вчився погано, та й не любив цю справу. Зате полагодити годинник або праску — це запросто. Не міг дочекатися, коли вже зможу піти працювати, робити щось руками. Коли мені виповнилося шістнадцять, влаштувався на завод крутити залізяки. Там я навчився майже всього, що вмію. Я був слюсарем механоскладальних робіт; свердлив деталі, зачищав на них шви. Завод працював на оборонку, все було серйозно: креслення, допуски, перепустки. Деталі, з якими я мав справу, були мікроскопічні, в руку поміщалося дві тисячі штук, не менше. Кладеш деталь на палець і починаєш знімати зі швів сталеві задирки. До кінця зміни палець увесь у крові. Зарплата у мене була як у небіжчика — 40-50 рублів на місяць. Прибиральниці отримували сімдесят. Загалом, спогади про той час не дуже приємні. Коли Союз розвалився, мій брат, якій лагодив взуття, запропонував мені зайнятися тим же. Я сумнівався, але він відкрив спортивну сумку і сказав: «Дивись, Вітьку!» Днище було завалене купюрами — п’ятірками, десятками, четвертаками. Так я почав лагодити взуття. Через місяць подумав: а чи тим я займаюся у житті? Потім одна дівчина принесла босоніжки, їй потрібно було, щоб я поставив набійки. Я все зробив так, як звик робити на заводі, — обточив акуратно, акуратно поставив. Коли вона прийшла забирати їх, то мало не зойкнула від захвату: «Боже, хіба можна таке зробити руками?» Я їй кажу: «Дякую вам, дівчино, за ваш відгук. Тепер я знаю, що правильно обрав ремесло». На місці, де зараз ТЦ «Більшовик», раніше стояв гуртожиток. Там я прожив три роки. Працював у ньому ж, на загальній кухні. Спочатку допомагав братові, потім почав лагодити взуття сам. Клієнтів було багато. У майстерні я познайомився зі своєю дружиною. Одружився — і залишився без даху над головою. Моя колишня дружина родом із Білої Церкви, жила вона у хрущовці з мамою. Умови у них були жахливі: квартира на останньому поверсі, кватирки не відчиняються, влітку дихати нічим. У супруги моєї через це чорні кола під очима були. Я не хотів, щоб мої майбутні діти жили в такому жаху, тому продав київську комуналку, яка дісталася мені від матері, і купив нам із дружиною двушку в Білій Церкві. Через рік після новосілля дружина передумала жити зі мною. Якийсь час ми ще були разом, потім у нас народилася донька, а потім я знову перебрався до Києва — не хотів, щоб діти бачили, як батьки гиркаються. Гуртожиток, в якому я жив і працював у Києві, згорів. Дому у мене не було. Тоді я зняв в оренду цей кіоск, раніше він належав чоботареві. Коли той помер, я купив це місце у його доньки, заплатив тисячу доларів. Кіоск не був підготовлений до життя. Але я прибрав перегородку, через яку тут навіть не можна було стати на повний зріст, установив вікна з подвійним склом і другі двері — щоб не було протягу. Я сплю на лежанці, їжу купую в магазині, іноді готую на електроплитці. Обігрів на електриці, тому взимку тут тепло, а влітку — задуха. Електроенергію беру від кабелю. Туалет, душ — у тренажерній залі навпроти. У мене там бартер: я господареві взуття лагоджу, він мене пускає помитися. Когось такі умови можуть лякати, але я людина віруюча, звик жити в аскезі. На місяць я заробляю в середньому 12 тисяч гривень. У вересні-жовтні, коли люди готують взуття до зими, — майже двадцять. Своє ремесло я люблю за свободу: будь-якої миті можу зачинити майстерню і поїхати куди завгодно. Якщо мене немає, клієнти телефонують. Повна свобода! Взуттєва справа вимагає тонкої ручної роботи, і вона у мене виходить. Колись давно я запитав у майстра, якому належав кіоск, скільки він на день лагодить пар взуття. Той відповів — одну-дві. Я — близько тридцяти. Коли я розповів йому про це, він сказав, що такого не буває. Кіоск — це не будинок, а келія. Ченці в таких живуть і моляться, а я живу, працюю і молюся — і так десять років. Нещодавно я подумав, що не хочу померти в цьому кіоску. Я тридцять років дихаю етилацетатом, від сидячого способу життя у мене страшенно болять ноги. Втомився я, знесилився, тому планую закінчувати цю справу. Десять років тому я купив будиночок на Чернігівщині та скоро переберуся туди назовсім, а кіоск піде на металобрухт. У світі немає нічого вічного і всьому настає кінець.

Відтінки осінніх Карпат неподалік від містечка Славське, Львівської області.

Компанія Lego презентувала новий набір за фільмом «Сам удома», концепт якого розробив 28-річний українець Алекс Сторожук. «Як і будь-яка дитина 90-х, я виріс на перегляді «Сам удома», і він займає особливе місце в моєму серці. Я навіть не можу уявити відпустку без нього. Цей фільм дуже ностальгічний, і кожен раз він викликає у мене теплі дитячі спогади», — розповів Сторожук. Набір, що став детальною інтерпретацією будинку родини Мак-Каллістерів, складається з 3955 деталей, завдяки чому він стане найбільшим в лінійці Ideas. Також в нього входять п'ять мініфігурок - Кевіна МакКалістера, його матері, «мокрих» бандитів і прибиральника снігу Марлі. Будинок висотою 27 см і шириною 34 см складається з першого і другого поверхів, кухні, підвалу і горища. Кожна кімната наповнена деталями з фільму, такими як лосьйон після гоління зі сцени з Кевіном у ванній кімнаті, тарантул його брата Базза, фургон грабіжників, банки з фарбою, якими їх збивали, будиночок на дереві з зіплайном та ін. Також у будиночку є інтерактивні елементи, які можна рухати за допомогою ручки на стіні.

З 21 жовтня на п'яти найбільших вокзалах України запрацювали пункти вакцинації від COVID-19, також на десяти вокзалах запрацювали пункти експрес-тестування, повідомляє пресслужба АТ "Укрзалізниця". Зазначається, що пункти безкоштовної вакцинації запрацювали на вокзалах у Києві, Львові, Харкові, Одесі та Дніпрі. Пункти експрес-тестування працюють на 10 залізничних вокзалах: Київ, Львів, Харків, Одеса, Дніпро, Запоріжжя, Мукачево, Кривий Ріг, Вінниця та Полтава. Пасажири, які мають квиток на поїзд, зможуть зробити це медичне дослідження за 350 грн. Агентом залізниці в проведенні експрес-тестування стала «Медична лабораторія CSD». Надалі «Укрзалізниця» планує збільшувати перелік вокзалів, де діятимуть пункти вакцинації та тестування. Попри те, що сьогодні перший день діють нові правила перевезення у потягах далекого сполучення, якихось конфліктних ситуацій чи непорозумінь не спостерігається. Пасажири пред’являють провідникам, крім квитків, також додаток "Дія" з інформацією про щеплення від COVID-19 або паперові сертифікати. Після отримання навіть першої дози вакцини людей пропускатимуть у потяги. Пасажирів без COVID-документів не пускають. Як розповів журналістам директор філії "Пасажирська компанія" АТ "Укрзалізниця" Олександр Перцовський, пасажирів без довідки про вакцинацію або результат тестів поліція не повинна пускати на потяги. "Подібних випадків ми зафіксували біля 20, коли люди потрапили на потяг без необхідних документів. Ми не можемо в кожній такій ситуації зупиняти потяг, бо створимо пробку на виїзді з Києва. Тому є домовленість з Нацполіцією, що такі ситуації будуть фіксуватися. До речі, це адміністративне правопорушення за ст. 185-9 – злісна непокора вимогам співробітників транспорту. Якщо потяг уже поїхав з таким пасажиром, співробітники поліції викликатимуться на наступну станцію і будуть висаджувати та штрафувати таких людей", - сказав Перцовський. З сьогоднішнього ранку на Київському вокзалі було виявлено близько 10 позитивних тестів на COVID-19, і людям, відповідно, відмовили у посадці на потяг.

Президент України Володимир Зеленський разом з дружиною Оленою прибули з робочою поїздкою до Черкаської області. У межах поїздки Володимир Зеленський відвідав Головний центр підготовки особового складу Державної прикордонної служби України імені генерал-майора Ігоря Момота, розташований у с. Оршанець. У Шевченківському національному заповіднику, що в Каневі, президентське подружжя поклало квіти до могили Кобзаря на Тарасовій горі та  відвідали новозбудований сучасний культурний центр «Шевченко HUB» у Каневі. У місті Золотоноші Черкаської області Президент України Володимир Зеленський і перша леді Олена Зеленська оглянули новий критий басейн у гімназії ім. С. Скляренка, споруджений у межах Національної програми «Велике будівництво».

Міністерство охорони здоров'я України: "З 27 488 людей, яких було госпіталізовано з коронавірусною хворобою в Україні з 11 по 17 жовтня 2021 року, 25 893, або 94,2%, не отримали жодної дози антиковідної вакцини, про що свідчать дані інформаційно-аналітичної системи MedData.Нагадаємо, що найбільш ефективно імунітет виробляється після 2-ї дози вакцини, яку слід отримати у рекомендований інтервал. Цей інтервал становить для:CoronaVac/Sinovac — 14-28 днівComirnaty/Pfizer — 21 деньModerna — 28 днівAstraZeneca  — 4-12 тижнівЗа 11-17 жовтня щеплення отримали 762 352 людини. Усього станом на 18 жовтня принаймні однією дозою антиковідної вакцини щепилися 8 065 760 осіб, двома дозами – 6 573 564 особи.На статистику захворюваності серед вакцинованих можуть впливати підроблені документи про щеплення. Людина з придбаним сертифікатом має високі шанси потрапити в лікарню та померти від COVID-19, хоча всі вважатимуть, що вона вакцинована. Це підриває довіру до ефективності вакцини. Тому Міністерство охорони здоров’я просить українців, які знають про випадки підробки таких документів, повідомляти про них у поліцію або до контакт-центру МОЗ". Фото надані UNICEF Ukraine, фотограф — Євгеній Малолєтка

Зі зброєю та спорядженням, саме так справжні десантники долають психологічну смугу перешкод. Смугу перешкод долають у групі, адже тільки завдяки командній роботі перевіряється: чи готовий товариш прийти у найтяжчу для нього хвилину тобі на допомогу, більше того, проходження перешкод схоже на роботу годинникового механізму – коли одні долають перепони, інші їх прикривають.  Подібні тренування на витривалість для наших десантників звичайна справа, адже виконуються вони регулярно задля виховання у військовослужбовців сили та витримки, яка знадобиться їм під час виконання бойових завдань. Народжені перемагати! Прес-служба 81-ї окремої аеромобільної бригади

14 октября в испанском городе Таррагоне состоялся первый чемпионат мира по игре с воздушным шариком — Balloon World Cup. Турнир проходил на корте размером 8 на 8 метров, а в его центре поставили автомобиль, диваны и другие предметы, которые мешали игрокам. Единственное правило игры — удержать шарик в воздухе как можно дольше и не мешать своему сопернику. Игрок получает очко, если другой спортсмен не успевает отбить шарик и он касается пола. Сам чемпионат мира по игре в воздушный шарик вдохновлён не только детской игрой, но и вирусными видео из тиктока братьев Антонио и Диего Арредондо из Орегона. Во время карантина их ролики стали вирусными в соцсетях. "Мы играли в эту игру в детстве, а на карантине захотели попробовать сыграть в неё снова. Мы даже спорили друг с другом и снимали видео в слоу-мо, чтобы посмотреть, коснулся ли шарик пола. А затем решили разместить видео в тиктоке. Проснулись — видео уже набрало миллион лайков. Затем просто решили снимать подобные видео дальше, пока на нас не обратили внимание Ибай и Жерар", - Диего Арредондо в интервью Canby First. Чемпионат мира организовал защитник «Барселоны» Жерар Пике и киберспортивный комментатор и блогер Ибай Льянос. Тиктоки заметил Льянос и предложил Пике организовать и проинвестировать турнир. В Balloon World Cup встретились представители из 32 стран — в том числе и братья Арредондо, представляющие США. Победителем матча и первого чемпионата мира по игре с воздушным шариком стал перуанец.