Завдяки напівавтоматичному завантажувачу снарядів, навчений екіпаж може робити до 6 пострілів за хвилину, практично через кожні 10 секунд.У FH70 є власний двигун Volkswagen об’ємом 1700 куб. см, який живить гідравліку гармати при переведенні її в бойовий стан або згортанні. Крім того, цей двигун дозволяє FH70 переміщуватися самостійно, без тягача на дальність до 20 км на низькій швидкості. Тобто FH70 причіпна, але все ж таки саморухома гаубиця.

Фотограф AFP Аріс Мессініс знімав бої під Лисичанськом. Фотографії зроблені 23 травня, коли цивільні намагалися виїхати дорогою, яку російська армія обстрілює із мінометів.

Головнокомандувач ЗСУ Валерій Залужний: «Caesar» – це самохідна артилерійська установка нового покоління. Вона дає можливість уражати противника на віддаленні 20 км і більше від лінії фронту з високою точністю. На цій відстані знаходиться артилерія, резерви, пункти управління противника. Їх знищення знижує наступальний потенціал ворога.Ці САУ на колісному шасі, що робить їх мобільними і маневреними. Установка обладнана автоматизованою системою самоприв’язки і самонаведення на ціль. Має достатньо високу швидкострільність – 5 пострілів за хвилину, та високу кучність стрільби. Може використовувати декілька типів боєприпасів калібру 155 мм, які застосовуються у країнах НАТО. «Caesar» забезпечує живучість екіпажу і комфортні умови роботи. Дає можливість діяти за принципом: вогонь - маневр - вогонь. Наші артилеристи швидко опанували нові САУ, фактично за 2-3 години. Щиро вдячний партнерам за надану допомогу! Вона слугує наближенню нашої Перемоги.

Північна Салтівка – спальний район Харкова, який зазнав найбільших руйнувань унаслідок обстрілів російськими військами. Після того, як ЗСУ відтіснили загарбників від міста, до житлового масиву почали повертатися його мешканці. Разом із ними бачимо, на що росіяни перетворили колись розвинену місцевість із сучасною інфраструктурою. На Північній Салтівці, за даними Міноборони, ворог з важкої артилерії зруйнував 70 відсотків житлових будівель та інфраструктури. Обстріли тут тривали від початку повномасштабного вторгнення і щодня посилювалися. Перших руйнувань район зазнав уже 25 лютого. Сьогодні на деяких вулицях Північної Салтівки, де до початку бойових дій проживали 300 тисяч людей, немає жодної вцілілої будівлі. Місцеві, де це можливо, заходять до своїх помешкань, щоб забрати вцілілий крам і попрощатися з домом. Для життя більшість багатоповерхівок уже не придатні – вигорілі, зі зруйнованими перекриттями, дірами у стінах. За інформацією заступника керівника Офісу Президента Кирила Тимошенка, для містян, які втратили тут оселі, збудують нове житло.  Однак роботи розпочнуться, коли військові підтвердять, що це безпечно. Наразі розв’язується питання розселення людей у гуртожитках та інших об'єктах. Зараз же на Північній Салтівці комунальники розбирають завали та руйнування, підмітають дороги. Водночас на район продовжують прилітати ворожі снаряди, хоча вже і з меншою інтенсивністю. Північна Салтівка – район на північному сході міста Харків. Територіально належить до найбільшого в Україні Салтівського житлового масиву. Один із найбільш густонаселених і наймолодших районів міста. Забудова тут 1984-1993 років, представлена типовими 9-ти, 12-ти та 16-типоверховими панельними будинками. 

У київському ботсаду Гришка пік цвітіння бузків. Ця колекція — національне надбання. Будівництво Cірінгарію (Саду Бузків) розпочалось в 1948 році за проєктом і безпосереднім керівництвом талановитого ландшафтного архітектора Леоніда Рубцова. Він спроєктував одну із алей бузків таким чином, щоб вони «виводили» на куполи Видубицького монастиря і широчінь Дніпра — зараз це одна із найбільш впізнаваних панорам Києва. Цьогоріч через реалії воєнного стану ми можемо милуватися прекрасними кущами тільки на фото, що їх роблять співробітники та волонтери Національного ботанічного саду імені М.М. Гришка НАН України. Цьогорічними фотографіями з читачами «Вечірнього Києва» поділився знаний арборист Володимир Ветроградський. «Леонід Іванович Рубцов для мене дійсно видатний ландшафтний архітектор, ландшафтний будівельник, селекціонер та дендролог. Людина, яка вміла не тільки планувати, а й дійсно будувати сади. І справа його думок та рук живе в живих колекціях та масштабних композиціях Національного ботанічного саду», — розповів Володимир Ветроградський. Також Леонід Рубцов вивів свої сорти — темно-фіолетовий «Вогні Донбасу», з великим квітами «Мрія», і ніжно-фіолетовий «Тарас Бульба» та інші. Всього у світі існує 27 видів бузку, 21 з них є у ботанічному саду у Києві, що цвіте і буяє на схилах Дніпра з кінця квітня до кінця травня. Проща Саду бузків становить 2,45 га. До слова, магнолії уже практично перецвіли.

Житомирська область продовжує зміцнювати оборонні рубежі на випадок можливого нападу з території Білорусі.

Президент Польщі Анджей Дуда відвідав Київ із неанонсованим візитом 22 травня. Він став першим іноземним лідером, який виступив у Верховній Раді після початку масштабного російського вторгнення до України 24 лютого. Глави держав поспілкувалися у форматі віч-на-віч, після чого відбулися перемовини делегацій України та Польщі під головуванням президентів. Володимир Зеленський наголосив, що сьогодні Польща демонструє історичний рівень підтримки України, наших Збройних Сил та громадян, які були змушені залишити свої домівки через російське вторгнення. «І сьогодні Президент Польщі також сказав: Україна захищає права, свободи не тільки свої, а й кожної європейської країни. Нашої дружньої Польщі та всього Європейського Союзу», – зазначив Глава держави під час зустрічі з представниками ЗМІ за результатами переговорів з Анджеєм Дудою в Києві. За словами Президента України, у час російської агресії український та польський народи демонструють міцні зв’язки на різних рівнях.Півгодинний виступ президента Польщі у Верховній Раді багато разів переривався на оплески. «Після Бучі, Бородянки, Маріуполя не може бути повернення до business as usual із Росією, шановні пані та панове президенти і прем’єр-міністри, депутати всіх парламентів світу. Чесний світ не може цього зробити і перейти до порядку денного над злочином, агресією, топтанням основних принципів», – закликав політик. Дуда висловив переконання, що вільний світ сьогодні «має обличчя України», і подякував українцям, які захищають Європу «перед нашестям варварства і нового російського імперіалізму». «Я звертаюся до солдатів, які борються в ЗСУ, Нацгвардії, територіальній обороні, героїчних захисників Маріуполя і тих, які перебувають тепер у російській неволі і по всій лінії фронту дають запеклий опір загарбнику. Ви герої України, але ви також герої Польщі, Європи і всього світу. Прийміть нашу глибоку пошану», – сказав він. Анджей Дуда висловив готовність підтримувати Україну. «Я особисто не спочину, поки Україна не стане членом Єропейського союзу в повній мірі цього слова», – пообіцяв він.

Боєць полку "Азов" Дмитро Козацький, позивний "Орест", поділився, ймовірно, останніми фотографіями з території заблокованого меткомбінату "Азовсталь" у Маріуполі. "Ну, ось і все. Дякую за прихисток, "Азовсталь", - місце моєї смерті і мого життя", - написав він у Twitter і додав: "До речі, поки я буду в полоні, залишу вам фото в кращій якості, відправляйте їх на всі журналістські премії та фотоконкурси, якщо що-небудь виграю, після виходу буде дуже приємно. Дякую всім за підтримку. До зустрічі". Майже три місяці окремий загін спеціального призначення "Азов", 12-а бригада Національної гвардії України, 36-а окрема бригада морської піхоти, прикордонники, поліцейські, добровольці та тероборона міста тримали оборону на "Азовсталі".

У Міністерстві оборони РФ стверджують, що зі заблокованого заводу «Азовсталь» у Маріуполі вийшли майже тисяча українських бійців. Російські загарбники називають це здачею в полон, тоді як українська сторона називає це операцією із порятунку маріупольського гарнізону, сподіваючись на обмін військових. Тим часом у Держдумі РФ у сьогодні планують розглянути проєкт ухвали про заборону обміну евакуйованих з заводу українських військових, а Верховний суд РФ 26 травня розгляне визнання українського полку «Азов» терористичною організацією.

Після 24 лютого ізраїльська художниця українського походження Зоя Черкаська-Ннаді переробила свої старі роботи. Тепер колишні школярки на них плетуть маскувальні сітки, а сина-бунтаря батьки проводжають на фронт. Художниця розповіла про цю нову серію. Зоя Черкаська-Ннаді стала відома завдяки двом серіям. Одну з них присвячено репатріації в Ізраїль у 1990-х, друга — про дитинство в Українській РСР. На картинах Зої — діти, які чекають на батьків з роботи, пенсіонерки, що пліткують, черги по хліб. Її стиль іноді називають соцреалізмом, але Зоя вважає за краще не давати своїй манері ніяких назв. Після повномасштабного вторгнення Росії в Україну вона розпочала нову серію. На ній герої попередніх мирних картин гинуть під обстрілами чи ховаються в метро під час повітряної тривоги. Зоя розповіла Bird in Flight про нові роботи та про те, який сюжет зачіпає її найбільше: — Вранці 24 лютого я о***а. До цього я була впевнена, що всі заяви Путіна — це брязкання зброєю, і коли побачила повідомлення про бомбардування Києва, то не повірила своїм очам. Я жила на Оболоні, добре пам’ятаю ці краєвиди й досі не можу повірити, що там були танки. Спочатку я все ж таки недооцінила масштаби небезпеки. Я радила своїм близьким з України спуститися на два поверхи нижче, не переживати. В Ізраїлі обстріли здійснюються снарядами менш руйнівної сили, мені навіть не надто страшно в такі моменти. Але коли я побачила на фотографіях зруйнований вщент будинок, то зрозуміла, що мій досвід тут узагалі не годиться. Тепер сім’я моєї сестри тут, в Ізраїлі, і багато часу я присвячую турботі про них. У Києві залишилися деякі родичі та знайомі. Я громадянка України, але багато років не живу там, тож довго утримувалася від коментарів. Проте вторгнення чітко розділило всіх на поганих і хороших. В Ізраїлі всі підтримують Україну, окрім купки диваків. Усі, кого я знаю, займаються волонтерством. А з тими, з ким я могла б розійтися в поглядах щодо цього, ми й так посварилися багато років тому. Тож вулиця однозначно підтримує Україну, але уряд у своїх діях обережний. Було важко зайнятися чимось у таких умовах, але я опанувала себе. Так виникла перша картина, присвячена війні. Її я виклала у фейсбук та оголосила, що віддам за пожертвування будь-якій благодійній організації, яка допомагає Україні. Покупець перевів ЗСУ 1200 $. З того часу в Ізраїлі проходило багато благодійних розпродажів, і я брала участь усюди, куди мене кликали. Я не ностальгую за Радянським Союзом, але там пройшло моє дитинство, тож для мене це неоднозначне явище, як і для більшості моїх підписників. Маніпуляції Росії навколо радянської тематики особливо підлі: вони просто крадуть символи, не в змозі вигадати власні. На одній з моїх картин намальовано людей, які ховаються від обстрілів на станції метро «Шулявська» в Києві. Річ у тому, що цю станцію спроєктував мій дід, архітектор Анатолій Черкасський. Тому цей образ, який я побачила в новинах, особливо мене вразив. Зачепили фотографії бабусь та переповнених вагонах поїздів — їх я теж намалювала. Я думаю, у цій серії може з’явитися ще кілька малюнків, але навряд чи вона буде великою. Не хочу, щоб це було «вранці у газеті, ввечері в куплеті». Поки важко загадувати, якими будуть мої роботи далі. Мистецтво — це емоційна реакція, її важко передбачити.