Черкаська область - центр правобережної Наддніпрянщини. В XVIII столітті, з закінченням турецько-татарських нападів, ця територія починає «обростати» садибами, в яких оселяється спочатку польська, а потім - місцева українська, російська та інша аристократія. На наш час в області налічується майже 40 садиб, від яких залишилися будь-які матеріальні сліди - в більшості своїй, у вигляді парків та господарських будівель. Контракти.ua запрошують здійснити подорожі деякими з цих маєтків. Почнемо з вже достатньо відомого, але все ще загадкового та незмінно велично-містичного палацу-замку в с. Леськове. Він – найбільша споруда в стилі неоготики на українських теренах. Маєток, парк якого розкинувся на території бл. 90 га, з 1770 року належав чотирьом поколінням польського роду Даховських.  Гігантський палац Даховські спорудили, аби «втерти носа» Потоцьким, слава про уманський парк яких не давала спокою усім сусіднім поміщикам. Брати Карл і Казимир Даховські збудували цілий ансамбль – не тільки палац, але й численні присадибні споруди, стайні і довжелезний паркан. Син Казимира, Тадеуш (1868-1951), влаштував ще одну добудову-перебудову палацу, й у підсумку споруда стала неправильної форми. Замок являє собою, фактично, два корпуси, вміло з'єднаних. 1920-го Тадеуш виїхав до Варшави, вивезши туди й родинні скарби. З 1950-х в замку доволі довго знаходився шпиталь для офіцерів з нервово-психічними розладами. І хоча з початку 2000-х майно шпиталю було вивезено, будівля продовжує перебувати на балансі Міноборони та дуже сильно руйнуватися. Фактично, замок гине на очах… За радянських часів парк Даховських цілеспрямовано засадили щільними рядами дерев - так, нібито, легше було маскувати секретний об'єкт, яким вважався госпіталь. Тепер величезні стовбури підступають до самих стін палацу, надаючи йому додаткову похмурість - і одночасно, «підгризають» його фундаменти. Крім того, частина підвалів давно затоплена, а через будівлю пройшла величезна тріщина. Більшість господарських приміщень, значна частина огорожі, і навіть одна старовинна ваза біля палацу збереглися - і саме своєю занедбаністю надають ансамблю примарну чарівність. В містечку Тальне на нас чекає мисливський будинок Шувалових. Свого часу Тальне було обрано в якості резиденції Ольги Потоцької (1802-1861) - доньки відомих власників Софіївки. Вона перевезла в Тальне і прах своєї знаменитої матері, поклавши його в місцевій церкві. За радянських часів храм розібрали, прах загубився, зате вдалося врятувати надгробну плиту Софії - вона, поряд з кількома надгробками роду Шувалових, з початку 1990-х лежить біля одного з фасадів палацу, формуючи імпровізований цвинтар. Онук Ольги, Павло Шувалов (1847-1902), почав зводити існуючий мисливський палац в стилі французьких замків Луари. Проект склав датський архітектор Андерс Клемменсен (1852-1928), і це єдине на території України творіння уродженця Данії! Клемменсен спроектував будівлю з двох частин - житлової та господарської. Господарське крило має вигляд фахверкової конструкції, а житлова частина нагадує той самий французький замок. Над входом зберігся і герб роду, а три бані на будівлі символізують три шолома на гербі. Скарби палацу вивезли в Умань в кінці 1920-х, де їхні сліди загубилися. В 2000-х почалася реконструкція палацу, але вона й досі незавершена, через що палац руйнується. На першому поверсі ще є мармурова підлога, вціліли і сходи з дерев'яними перилами. Підвал розчищено, і в нього навіть можна спуститися.  А в місті Шпола стоїть резиденція Олександра Абази (1821-1895), аристократа молдавського походження, міністра фінансів Російської імперії. Палац зведений в стилі пізнього класицизму, в 1858 році. Декор його фасаду має яскраво виражені молдавські мотиви. Найцікавішою частиною палацу є галерея на ажурних залізних колонах. Місцева легенда стверджує, що в одній з них можуть бути замуровані якісь скарби. В будівлі знаходиться інтернат для важких підлітків, тому всередину потрапити неможливо. Ще одне варте безумовної уваги місце – Мліїв, «яблунева столиця» України, де жили та працювали видатні підприємці та садівники з родини Симиренків. Головний садівник роду – Лев Платонович (1855-1920), заклав тут сад з найбільшою в Європі колекцією плодово-ягідних і горіхоплідних культур та першу наукову сортову станцію в імперії. Тут його і вбили перевдягнені в бандитів чекісти у передніч Різдва 7 січня 1920 року. Будівля станції збереглася, і продовжує нести свою функцію. Вона являє собою зразок цікавого перехідного стилю - пізнього українського модерну радянських часів. Перед нею стоїть пам'ятник Льву Симиренку. По парку розкидані і господарські споруди ХІХ століття - лабораторії, зерносховища, оранжереї. Зберігся і перший одноповерховий будинок родини, зведений ще в 1855 році - тепер в ньому знаходиться музей Симиренків. Дожила до наших днів і Троїцька церква, біля якої поховані представники родини, включно зі Львом Платоновичем. Серед шевченківських місць Черкащини варто виділити с. Будище, де збереглася садиба Павла Енгельгардта, кріпаком якого був Тарас. Це була літня резиденція пана. Будищанська дача для нас цінна ще й тим, що є однією з небагатьох справжніх споруд, що зберігають пам'ять про дитинство і юність Шевченка. За радянських часів в будівлі знаходилася школа, а в 2011 році почалася реконструкція будинку і парку, на жаль, зупинена через відсутність фінансування. З тих пір будинок знаходиться в стані «пофарбованих руїн». Під загрозою і величезні дуби віком від 800 до 1000 років, що ростуть поблизу будинку. Поруч з селом є старовинний вітряк. Далі подамо нарис ще декількох історичних садиб, вартих нашої уваги. По-перше, це Дібрівка. Скромний будиночок тут збудував поміщик Драчевський. В 1880-х роках його придбали представники роду Антоновичів. Будинок Драчевських-Антоновичів зберігся відносно непогано, встигнувши побувати і інтернатом, і лікарнею, і конторою колгоспу.  В іншому селі, Доброму, бачимо будинок небагатого поміщика, причому стоїть він на фундаменті замку першої половині XVI ст. Для будівництва використовували нижню частину замкових стін. У XIX ст. село належало такому собі Флоріанові Ружицькому. Зараз будівля перебуває у запустінні. В іншому селі - Мокра Калігорка - маєтком володіли декілька родів, а існуючий палац звели росіяни Лопухіни. В них село купив Олексій Нейдгардт (1863-1918) - катеринославський губернатор (1905-1906) та родич прем'єр-міністра Столипіна (його сестра був дружиною прем'єра). Маєток він використовував, як літню дачу на півдні. Останній раз Нейдгардт побував в Калигорці влітку 1916-го, а 1918-го він був розстріляний в Нижньому Новгороді. У будинку ж вже десятки років знаходиться поліклініка. Ще одне село – Мар’янівка – надлежало родині поляків Козаковських. Отсанній пан був розстріляний 1920 року у Умані. У 1930-му поміщицький маєток став центральною садибою колгоспу «13 років Жовтня», й тому вцілів. Також на Черкащині збереглися ще декілька невеликих садиб, як-от в с. Пеніжкове, де можна побачити не тільки головний будинок поміщиків Русецьких (нині в ньому живуть люди), а й господарські будівлі та кам'яні сходи до ставка. В сусідньому селі Чайковка розташовується маєток Гуляницького (побудовано в 1885-1905 рр.), а в с. Ботвинівка (між Леськовим і Доброю) цікавої архітектури панський будинок довгий час був зайнятий школою, а нині використовується як господарське приміщення. Повну версію статті можна прочитати тут: http://kontrakty.ua/article/104932 Павло Ковальов

Жива черга в кілька тисяч осіб вишикувалася від пам'ятника Шевченку до Харківського театру опери та балету імені Лисенка, де триває громадянська панахида - харків'яни прощаються з померлим міським головою Геннадієм Кернесом. Церемонія прощання відкрита, в ній беруть участь всі бажаючі. На площі біля театру - розмежувальні стрічки, вони скеровують і розділяють потік людей в умовах карантину. Охорону території забезпечують понад 400 поліцейських і бійців Нацгвардії України, всередині будівлі чергують представники приватної охорони. На фасаді будівлі встановлено банер з портретом Кернеса. Всередині будівлі поруч з труною встановлені 4 ряди крісел для близького оточення Кернеса і соратників. Біля труни вінки від колег по Харківській міськраді та громадськості. Серед присутніх на прощанні є і гості з Києва. Як сказав журналістам мер Києва Віталій Кличко, він завжди сприймав Кернеса як колегу з організації діяльності міськради: «Київ і Харків змагалися з благоустрої міста, починаючи з розвитку парків. І харківський Центральний парк культури і відпочинку імені Горького - зразок для всіх». Після прощання в театрі на 2-му міському кладовищі о 13.30 відбудеться похорон Кернеса. Його поховають на центральній алеї. Центральна Сумська вулиця Харкова біля театру перекрита, як і ряд інших вулиць у середмісті. Процедура прощання триває, люди несуть квіти.

Прийдешні свята багато хто з нас проведе у Львові. І якщо ви все ж таки зважитеся вириватися з гостинних обіймів міста, то, напевно, захочете побачити і інші визначні пам'ятки Галичини, окрім відомої «золотої четвірки» замків - Олесько, Підгірців, Золочева та Жовкви. Тому Контракти.ua підібрали 9 місць на Львівщині, які варті нашої уваги.  Першою точкою стане Великий Любінь – найдавніший галицький курорт. Ще в 1578 році про тутешню мінеральну воду писав особистий медик польських королів. На початку XVII ст. тут облаштували, де-факто, перший санаторій в регіоні. 1821 року магнатка Яблоновська відкрила в Любіні повноцінну водолікарню для заможних львів'ян. Її син в 1849 році продав маєток барону Костянтину Бруницькому. Той побудував купальні, кілька пансіонатів і готелів. Все це добро заповідав своєму синові Адольфу, який в 1909-1910 рр. перебудував палац в стилі необароко. У міжвоєнній Польщі курорт мав статус національного, а лікарня вважалася найбільшою в Польщі. Палац був відреставрований 2007 року. Зараз в ньому знаходиться школа-інтернат. У селищі є також червоноцегляний костел 1930-х років та дерев’яна церква 1854 року. Наступна точка – село Вишня недалеко Городка. Тут знаходиться палац в стилі необароко (1835 р.), а в палаці - музей знаменитого комедіографа Олександра Фредра (1793-1876). Фредро вважається представником українофільської течії в польській літературі. Окрім того, він є дідом по матері митрополита Андрія Шептицького. Палац вже багато десятиліть його займає агроколедж. Всередині ще можна побачити ліпнину та паркет часів драматурга. Ну а розповідь екскурсоводів дозволяє зрозуміти атмосферу того часу. В палаці постійно проводять фестивалі, вечори танців та інші заходи, які популяризують життя галицької аристократії ХІХ ст. Далі пропонуємо оглянути «міні-замок» с. П’ятничани. Фактично, це одна оборонна вежа, унікальна тим, що є зразком правдивого готичного стилю. Вежу спорудили десь на початку XIV ст. як донжон замку, що контролював дорогу Львів - Холм. У XVII ст. вона деякий час була дзвінницею монастиря. В ході реставрації 1990-було відновлено підйомний міст – до слова, єдиний діючий в Україні! У вежі розташовується музей. Тепер на нас очікує замок в Свіржі - один з найбільш імпозантних на Львівщині, «актор» кількох кінострічок (наприклад, у знаменитих «Трьох мушкетерах» він «грав» відразу шість локацій). Точна дата заснування замку невідома. У 1427 році він вже існував, і з тих пір багато разів перебудовувався, горів та знов відновлювався. Його сучасний вигляд – наслідок декількох активних реконструкцій. Першу з них почав 1907 року генерал Ламезан, француз з роду, який багато століть перебував на службі австрійських цісарів. В Першу Світову замок згорів. 1930-го роботи продовжив зять Ламезана - політик і військовий діяч Тадеуш Бур-Коморовський, відомий тим, що віддав наказ про початок Варшавського повстання. Після Другої Світової Свірзський замок прийшов у запустіння, але в середині 1970-х увесь комплекс передали під Будинок творчості архітекторів. Тоді, зокрема, були відновлені інтер'єри внутрішніх покоїв та господарських будівель. В одному із залів замку досі можна побачити старовинний камін. Збереглося подекуди оздоблення стелі і дверних прорізів. Це й дозволило зробити замок «героєм» кінострічок. На Старосамбірщині знаходиться с. Скелівка (кол. Фельштин). Колись ним володив німецький рід Гербуртів, головною резиденцією якого був сусідній Добромиль. Найцікавішою спорудою Скелівки є костел Св. Мартіна (кін. XV-поч. XVI ст.), схожий на північнонімецькі храми. У 1904 р. була проведена реставрація костелу, яка додатково надала йому неоготичного вигляду. У Першу Світову храм сильно постраждав, але був відновлений. В ньому досі зберіглася частина надгробків Гербуртів. Особливу увагу потрібно звернути на дзвіницю костелу - це фортечна вежа зниклого замку. У роки Першої Світової її верхня частина також була зруйнована, але потім дбайливо зібрана. У селі є також дерев'яна церква і невеликий палацик, в якому знаходиться протитуберкульозний санаторій. Скелівка також відома як одна з «адрес» перебування бравого вояка Швейка – вважається, що саме в Фельштині він переодягнувся в форму російського солдата, що виявилася затісною. Тому-то і стоїть Швейк у вигляді пам'ятника на центральній площі Скелівки, явно відчуваючи незручність від того, що штани виявилися не того розміру.  Продовжуючи подорож Старосамбірщиною, неможливо оминути Стару Сіль (кол. Зальцброк). Головна атракція міста - костел Архістратига Михаїла. Існуюча споруда побудована в 1660 році, а ось каплиця Святої Анни, що знаходиться з північної сторони, давніша: виявлено напис про її побудову ще 1365 року. В 1920-х костел капітально реставрували після руйнувань Першої Світової. В 1970-х він погорів, а пожежу гасили, чомусь, солоною ропою. Всмоктавшись в стіни, сіль почала їх руйнування, зістарівши зовнішній вигляд храму. Тому зараз він у аварійному стані. Дзвіниця, що стоїть окремо, можливо, колись була вежею замку. Крім костелу, в Старій Солі є дві дерев'яні церкви - Воскресенська (XVI або XVII ст.) і П'ятницька (1440 р.) - найстаріша дерев'яна церква в Україні, що знаходиться на своєму первісному місці! Й, нарешті, тут є романтична «вілла Анна» 1911 року. Нині в ній знаходиться відділення лікарні. Похилений флюгер на вежі - слід від удару блискавки на початку 1980-х. Тепер переміщуємося до Старого Села, де прямо біля залізниці стоїть гігантський замок - найбільший за площею у Західній Україні (понад 2 га). Це була, послідовно, резиденція декількох родів – Острозьких, Сенявських, Чарторийських, Потоцьких. Останні й почали його руйнування, дозволивши використовувати територію в комерційних цілях. З тих пір на території замку спочатку були облаштовані склади, потім - винокурня, а пізніше - пивоварня. При цьому периметр стін замку, прикрашений пишним білокамінним різьбленням часів Ренесансу, зберігся майже повністю, як і три величезні вежі з шести, а також два господарських корпуси – звичайно ж, у руїнованому стані. Наступна наша точка – прикордонне містечко Хирів. Головна його пам'ятка – гігантський комплекс єзуїтського конвікту (колегіуму; побудований 1883-1906). Чому отці-єзуїти вирішили будуватися саме в заштатному містечку, відомо тільки Господу і главі ордена. Це був найбільший в тодішній Австро-Угорщині об'єкт такого роду, а в міжвоєнній Польщі – найбільший релігійний навчальний вуз, зі свого електростанцією, шістьма басейнами, обсерваторією. Весь комплекс досягав в периметрі 772 м, мав 327 залів і приміщень різного призначення. З 1939-го до 2003-го в комплексі містилися військові. Після цього будівлі руйнувалися, і тільки декілька років тому почалося їх відродження - в відремонтованій частині корпусів спочатку «оселився» готель Layar Palace, потім сюди перевели й табір «Артек-Прикарпаття». Через пожежу в 2018 році реставраційні роботи дещо пригальмувалися. В самому Хирові варто оглянути залізничний вокзал (1872 р.), костел Св. Лаврентія (1710 р.), будинки на площі Ринок та церкву Різдва Богородиці (кін. 1840-х). Додамо, що центральну площу доволі чемно відреставровано. Нарешті, переміщуємося до Червонограду (колись Кристинопіль) – однієї з резиденцій розгалуженої родини Потоцьких. Розквіт місто пережило за Франциска Сілезія Потоцького (1700-1772). Цей магнат з кепським характером та одіозною репутацію розбудував тут палац з 40 розкішними кімнатами, бальною залою та «китайським кабінетом». Франциск був найбагатшим магнатом Речі Посполитої свого часу, його амбіції простягалися на польську корону, заради чого він не гребував російською підтримкою і провокуванням громадянських війн. До слова, саме його політика і ставлення до простолюду стали однією з причин Коліївщини (Умань належала йому). Після того, як Потоцький отруївся, не бажаючи отримати кару за свої злочини від нової австрійської влади, його син Станіслав перебрався до Умані, а палац в Кристинополі почав занепадати. Він горів, перебудовувався, руйнувався в ході війн та від безгосподарності. Але з початку 1990-х в палаці розташовулися філія Львівського музею історії релігії та дуже цікавий краєзнавчий музей, тому відвідати Червоноград, безумовно, варто. Повну версію статті можна прочитати тут: http://kontrakty.ua/article/110352 Павло Ковальов

Декабрьское море в Одессе сейчас притягивает не так уж много людей. На побережье можно встретить и одиноких моржей, и волейболистов, а в воде местных охотников за сокровищами. Но при этом пляжи достаточно пустынны, и снова их главными обитателями стали чайки.

У Києві під Офісом Президента проходить Всеукраїнська акція протесту «Стоп Шкарлет - не дамо вбити освіту» проти новопризначеного міністра освіти Сергія Шкарлета. Під ОП зібралися кілька десятків активістів. Також на протести вийшли студенти, науковці, батьки, громадські активісти у багатьох містах України. Акцію організовують студентські та молодіжні громадські організації України. За словами активістів, згідно з рішенням Верховної Ради, 17 грудня Сергій Шкарлет призначений міністром освіти, його кандидатуру обрано незважаючи на протести науковців, студентів, батьків та Освітнього комітету Верховної Ради. Учасники акції вимагають негайного відсторонення Шкарлета від посади. 17 грудня Верховна Рада призначила Сергія Шкарлета на посаду міністра освіти і науки. Відповідну постанову підтримали 226 народних депутатів. Раніше, у серпні на сайті "Помилки та фальсифікації у наукових дослідженнях" з'явилося повідомлення про наявність академічного плагіату в наукових статтях Сергія Шкарлета до докторської дисертації. 11 вересня на засіданні Комітет з питань етики Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти (НАЗЯВО) оголосив про виявлені порушення академічної доброчесності у вигляді академічного плагіату в науковому доробку в.о. міністра освіти та науки Шкарлета. Сергій Шкарлет із 25 червня виконував обов'язки міністра освіти і науки.

Черкаському фотохудожнику Ігорю Солодовнікову нещодавно дістався архів зі знімками України на рубежі XIX та XX століть. Про світлини відомо небагато, але вони точно були надруковані в гітлерівській Німеччині. Фотограф Валерій Мілосердов, який працює з архівами, пояснив Bird in Flight, у чому цінність цих знімків і чому вони могли бути частиною нацистської пропаганди. Фотохудожник Ігор Солодовніков із Черкас купив листівки з рідкісними знімками України початку минулого століття. Продавець не назвав ані точного місця, де були зроблені світлини, ані їх призначення, ані навіть імені автора. Втім, останнє все ж вдалося дізнатися. Автором виявився Володимир Світличний — один із перших українських фотографів. Відомостей про Світличного залишилося небагато: фотограф Андрій Котлярчук стверджує, що той був учнем відомого київського фотографа і художника Франца де Мезера. Також є дані, що Світличний співпрацював з Громадою святої Євгенії — благодійним товариством, яке існувало в Російській імперії до 1918 року. Видавництво цієї громади стало одним із перших, хто почав друкувати листівки та репродукції. Виявилося, що такі ж фотографії чотири роки тому опублікував меценат Володимир Козюк. З однією відмінністю — підписи на них були зроблені російською та французькою мовами, а надруковані листівки були, схоже, незабаром після створення. До Ігоря Солодовнікова ж потрапили картки, надруковані в 1940-х роках у Німеччині. Bird in Flight попросив його розповісти про історію колекції, а фотографа Валерія Мілосердова — пояснити, навіщо тиражувати ідилічні зображення України у Третьому рейху. Ігор Солодовніков, фотограф і художник: — Я отримав ці листівки від черкаського колекціонера. Йому терміново потрібні були гроші, тому він шукав покупця унікальних знімків українських сіл часів царизму. Він міг би продати листівки окремо, але хотів зберегти цілісність, тому що це дуже рідкісне зібрання з 37 фотографій і воно мало бути повним. Кадри були зроблені на початку XX століття, але надрукували їх тільки в 1942 році в гітлерівській Німеччині. Мене вразив художній рівень світлин, висока якість фотоматеріалів, неймовірна передача матеріальності та художній відбір при створенні фотозображень. У сюжетах — самобутність української сільської культури, художнє оформлення побуту, одягу і будинків. Я колекціоную світлини, які розповідають про життя і побут українців, в основному це фотографії 1914—1960 років. Валерій Мілосердов, український фотограф і фоторедактор: — Видно, що це хороша професійна зйомка. Таких свідчень про життя українців дуже мало: ми — народ з підрізаним корінням. Країна, по якій пройшлися кілька воєн, Голодомор, Голокост і репресії, що знищили безліч свідчень минулого життя. На той час фотографія була досить розвинена в Російській імперії (на цих кадрах, швидше за все, зображені території, що відносяться саме до неї). Тому знімати могли і місцеві фотографи. На листівках — Центральна Україна, про це ми можемо судити за ландшафтом. Але найцікавіше дата, коли ці знімки були надруковані: 1942 рік. У квітні 1941-го рейхсміністр східних окупованих територій Альфред Розенберг подав Адольфу Гітлеру другу доповідну записку, в якій розповів про своє бачення цих земель. Особливе місце в ній приділялося Україні, яка повинна була стати житницею Німеччини. У планах нацистів було залишити працездатну частину місцевих жителів і заселити колоністів. Тоді ж стали з’являтися пропагандистські матеріали, що переконували вирушити до України. Наприклад, є відомий фоторепортаж, в якому німецька дівчина приїжджає до Києва і знаходить тут роботу. На одній із цих листівок ззаду написано по-німецьки «український ландшафт». Їх я теж бачу як пропагандистський матеріал, в якому зображена ідилічна картина життя в окупованій нацистами Україні.

Зимовий шторм пройшов східним узбережжям США у середу, 16 грудня, завдавши руйнівного удару по транспортних системах, повідомляє Reuters. До полудня негода накрила Вашингтон і принесла сніг у Нью-Йорк, Меріленд, Вірджинію, Західну Вірджинію і Пенсільванію. За словами синоптиків, на території, що тягнеться від східної Пенсільванії до гір Катскілл в Нью-Йорку, може випасти до 60 см снігу, а на решті частини Північного Сходу - до 30 см або більше. Деякі райони Вірджинії і Північної Кароліни будуть покриті тонким шаром льоду, в той час як у Середньоатлантичному регіоні ближче до узбережжя пройдуть дощі. Автобусне і залізничне сполучення в північній частині штату призупинене, людей просять залишатися вдома. Три найбільш завантажених аеропорті у регіону повідомили про скасування до 30% рейсів. Рада з комунальних підприємств штату Нью-Джерсі заявила, що через сильні вітри також можливі масові відключення електроенергії. З урахуванням очікуваних поривів вітру до 80 км/год сніг може значно знизити видимість і пошкодити дерева і лінії електропередач, повідомила місцева служба погоди.

У центрі Києва сталися сутички протестуючих проти карантинних обмежень і фіскалізації малого бізнесу підприємців і поліції, правоохоронці застосували спецзасоби. ФОПи заявили про намір встановити намети прямо на Майдані Незалежності, між правоохоронцями та учасниками акції почалися сутички і штовханина. Поліціянти відібрали кілька наметів і викинули їх за паркан. Під час відступу правоохоронців на кілька секунд виникла запекла бійка з протестуючими. Далі з боку поліцейських розпорошили газ. Поліція проводить із учасниками акції превентивні заходи для відновлення правопорядку на Майдані Незалежності і закликають учасників заходу дотримуватися мирного формату його проведення. Про це інформує пресслужба МВС. Автор фото - Андрій Довгань

У Києві у суботу, 12 грудня, після реставрації офіційно відкрили Андріївську церкву. Для відвідувачів пам’ятку відкриють з 15 грудня. Про це повідомили в Офісі президента України. Щонеділі та на свята тут відбуватимуться богослужіння, а в інші дні церква працюватиме як музей. Реставрація Андріївської церкви тривала 11 років. За цей час майстри відновили оригінальний колір стін, укріпили схил, фундаменти церкви та стилобату. Також проведено реконструкцію іконостасу авторства видатного архітектора Бартоломео Растреллі. Міністр культури Олександр Ткаченко на своїй сторінці у Facebook повідомив, що у церкві повністю відреставровано весь живопис, ікони та іконостас, почищено ліпнину й відшліфовано підлогу. Автентичний колір стін XVIII століття завдяки комп’ютерному аналізу допомогли віднайти німецькі технологи. У будівлі також замінено інженерні мережі, встановлено сучасне освітлення, проведені нові системи опалення, подачі повітря, вікна. Для людей з вадами зору та дитячих екскурсій майстри вилили з гіпсу окремі елементи оздоблення храму, щоб до них можна було доторкнутися та відчути їхню форму. Президент Володимир Зеленський також прокоментував відкриття відреставрованої церкви: «Радію, що ця унікальна пам’ятка архітектури нарешті відкриває двері для відвідувачів після тривалої реставрації. Відтепер кияни та гості столиці зможуть на власні очі побачити її чудову архітектуру та живопис. Упевнений, що наступного року матимемо ще більше таких приємних приводів для радості, адже у 2021 році розпочинаємо відновлення великої кількості пам’яток культури та архітектури України в межах Національної програми Велике будівництво», — сказав глава держави. Андріївська церква, побудована у 1747 — 1762 за проєктом архітектора Франческо Бартоломео Растреллі у стилі бароко. Вона є пам’яткою архітектури та монументального живопису XVIII ст. та входить до складу Національного заповідника Софія Київська. Церкву внесено до попереднього списку Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. Незабаром Україна подаватиме номінаційне досьє для включення Андріївської церкви до основного переліку. 18 жовтня 2018 рішенням Верховної Ради Андріївська церква передана у безоплатне користування Вселенському патріархату. 13 грудня у храмі провели першу церковну службу. Символічно, що відкриття випало на 320-річницю з народження архітектора. Урочисте богослужіння очолив представник Вселенського патріархату. В день пам’яті святого апостола Андрія Першозваного, в Андріївській церкві у Києві відбулося перше богослужіння після 11 років реставрації, повідомляє прес-служба Православної церкви України. Урочисте богослужіння очолив представник Вселенського патріархату митрополит Гальський Еммануїл у співслужінні екзарха Вселенського патріарха єпископа Команського Михаїла та архієпископа Чернігівського і Ніжинського Євстратія (Зорі). У ПЦУ також нагадали, що на місці сучасної Андріївської церкви на початку XIII століття стояла Хрестовоздвиженська церква, назва якої нагадує літописні перекази про те, що саме тут апостол Андрій Першозваний спорудив хрест, передбачивши появу великого міста.

У День Сухопутних військ України Президент Володимир Зеленський відвідав 169-й навчальний центр «Десна» імені князя Ярослава Мудрого Сухопутних військ Збройних сил України. Разом з Главою держави центр відвідали керівник Офісу Президента Андрій Єрмак, міністр оборони Андрій Таран, секретар Ради національної безпеки і оборони України Олексій Данілов, Головнокомандувач Збройних сил України Руслан Хомчак та інші. 169-й навчальний центр «Десна» імені князя Ярослава Мудрого складається з механізованого, танкового та зенітно-ракетного артилерійських полків, автомобільного та ремонтно-відновлювального батальйонів, двох навчальних центрів (197-й центр підготовки сержантського складу та 205-й центр тактичної медицини) та школи підготовки снайперів. Начальник навчального центру Віктор Ніколюк ознайомив Главу держави зі структурою центру та системою підготовки військовослужбовців. Володимир Зеленський оглянув тренажер для підготовки водіїв, спеціалістів військ ППО. Навчання проводяться на тренажерному комплексі ЗУ-23-2 у вигляді напівсфери, який відтворює ідентичні реальним бойові дії та дає змогу розрахунку відточити навички. На сьогодні це єдиний тренажер такого рівня в ЗСУ. «Сухопутні війська роблять дуже багато для захисту територіальної цілісності та суверенітету України. Тому якісні та сучасні умови підготовки українських військових є надзвичайно важливими», – зазначив Президент. Також Главі держави продемонстрували навчання з надання першої медичної допомоги пораненим та евакуації пораненого з поля бою. Крім того, Володимир Зеленський ознайомився з системою підготовки танкістів. Зокрема, він переглянув навчання у класі динамічних тренажерів на базі віртуального простору бою (VBS3), підготовку операторів танкових екіпажів та екіпажів танків у класі управління боєм, який поєднує одночасну дію кількох танкових екіпажів. Також Президент оглянув інфраструктуру школи з підготовки снайперів. Зокрема, модульне містечко, класи, зразки снайперської зброї у навчальному корпусі. На стрільбищі було продемонстровано заняття з вогневої підготовки снайперів. На тренувальній базі снайпери ЗСУ під час навчання проходять психологічну підготовку, опановують навички стрільби з незручних положень, у русі та на різну дальність різними калібрами. Комплекс має унікальну для Сухопутних військ матеріально-технічну базу. Крім того, 12 грудня відбулося відкриття пам'ятної стели на території Центру командування Сухопутних військ у Києві. Від іме