У другому турі відбіркової стадії Чемпіонату світу-2022 з футболу збірній України не вдалося вдома перемогти національну команду Фінляндії. Зустріч пройшла на НСК «Олімпійський» у Києві і завершилася з рахунком 1:1. Авторами голів стали Жуніор Мораес, який вивів вперед «синьо-жовтих» на 80-й  хвилині, та Теєму Пуккі (89, з пенальті). На 88-й хвилині Віталій Миколенко заробив червону картку і пенальті у власні ворота. В іншому поєдинку групи D в Нур-Султані збірна Казахстану програла чинним чемпіонам світу футболістам Франції - 0:2. Турнірне становище: Франція - 4 очки (після 2-х ігор),  Фінляндія - 2 (2), Україна - 2 (2), Боснія і Герцеговина - 1 (1),Казахстан - 0 (1). Наступний матч у кваліфікації світової першості збірна України зіграє 31 березня на НСК «Олімпійський» у Києві проти команди Казахстану.

Найбільш відомими містами Сумщини, з точки зору туристичної «розкрутки», є Глухів та Тростянець. В цілому область залишається не самим відомим в туристичному сенсі регіоном країни. Тому Контракти.uа розпочинають нариси про примітні міста та місця Сумщини. В першому з них познайомимося з містами Конотоп, Кролевець, Лебедин, Охтирка, Путивль та Ромни. Конотоп – один з тих населених пунктів, які відомі, в першу чергу, завдяки літературі, бо саме в ньому відбуваються дії повісті Г. Квітки-Основ’яненка «Конотопська відьма». Окрім того, в історії він уславився як місце Конотопської битви 1659 р., в якій об’єднане військо гетьмана І. Виговського та кримського хана винищило елітні московські війська. Але й битва – далеко на головне в образі та сучасному бутті Конотопа. Це – залізничний вузол, місто, де є один з п’яти музеїв авіації в країні, а його вулицями, на диво приїжджим, з 1949 року курсує трамвай.  Конотоп став важливим залізничним вузлом 1868 року. Біля вокзалу збудували величезні залізничні майстерні, які на жаль, руйнуються вже багато років. Інші споруди залізничного містечка – лікарня, училище й житлові будинки - зберіглися.  З історичних споруд середмістя відзначимо Вознесенський собор (1846 р.) та дерев’яну Миколаївську церкву (1891 р.) Зазначимо, що 2009 року в центрі Конотопа, до ювілею битви, був збудований собор Різдва Богородиці. Ще одна цікавинка міста – ажурна вежа Шухова, зведена 1929 р. для забезпечення міста водою.  На пішохідному бульварі, в який перетворена вулиця Братів Лузанів, стоїть один з символів міста - скульптура коня. По інший бік центрального парку – пам’ятник К. Малевичу: творчий шлях митця почався саме в Конотопі, тут він продав свою першу картину. В місті – три музеї. В краєзнавчому можна побачити жорно, за допомогою якого випробовували на Гетьманщині відьом, або ж нібито той самий «літальний механізм», на якому здіймалася у повітря літературна відьма Явдоха. Філія музею - садиба генерала Михайла Драгомирова (1830-1905) – одного з найбільш відомих військовиків свого часу. Він помер та похований в Конотопі, але склеп в більшовицьку добу сплюндрували, хоча місце його і позначене відновленим хрестом.  Третім музеєм Конотопа є музей авіації на території колишнього військового аеродрому. Тут представлені декілька типів гвинтокрилів та літаків, наземна катапульта для тренувань пілотів та унікальний повітряний командний пункт Мі-22 на основі гвинтокрила. 2017 року на території аеродрому був виявлений німецький бункер часів Другої Світової, в якому створили експозицію, присвячену історії аеродрому, а заодно відтворили побут вояків вермахту. Другим містом в нашому нарисі є Кролевець. Найбільш відома його атракція - дивовижна яблуня, яка створює цілий гай: загальна площа цієї яблуні-куща сягає 1 кв. км! Диво-дерево росте вже понад 200 років. Щороку плодоносить тільки половина дерева, а друга половина відпочиває. Кролевецький рушник – ще один бренд міста. Техніки та візерунки рушників з Кролевця входять до переліку нематеріальної спадщини України. В пізні десятиріччя Російської Імперії кролевчани щороку продавали тканої продукції на суму до 50 тис. руб. В місті є музей ткацтва, розташований в кол. садибному будинку Огієвських. Його збірка налічує понад 700 виробів, з яких майже 400 – рушники, найстаріший з яких датовано 1838 роком. Будинок цей відомий й тим, що в ньому зупинявся Шевченко. Є в Кролевці й інший садибний будинок – Рудзинських. З інших пам'яток відзначимо Преображенську церкву (1782 р.) та синагогу (1860-ті; нині школа мистецтв).  Далі прямуємо до Лебедина, практично незнаного туристами. Місто зацікавлює великою кількістю пам’яток та музеями. Огляд почнемо з ратуші – несподіваної споруди для цих земель. Вона збудована 1915 року, а вже невдовзі стала пожежною частиною, та залишається нею до сьогодні. З інших цікавих будівель міста радимо побачити повітове училище, земську управу (медичний коледж), хірургічний корпус земської лікарні, особняк міського В. Щокіна-Кротова (1880-ті рр.) З церковних споруд Лебедина збереглися кам’яні Вознесенська (1858 р.), Миколаївська (1890 рр.), Покровська (1903 р.) та дерев’яна Воскресеньска (1789 р.) церкви. Сумною пам'яткою кривавій страті прибічників Мазепи в 1708 році, яка тривала протягом місяця в Лебедині, є курган «Могила Гетьманців». Справжня скарбниця Лебедина – Художній музей. Його зали наповнені вони не тільки живописом, але й численними меблями та предметами інтер’єру. Зверніть увагу на порцеляну Волокитинської мануфактури, портрети-парсуни ХVIII ст., твори таких майстрів, як С. Васильківський, І. Їжакевич, В. Полєнов, В. Сєров, М. Глущенко, І. Кавалерідзе. Окремим скарбом є меморіальна кімната художньої родини Кричевських. До слова, один з представників цієї творчої династії – Федір Кричевський - народився саме в Лебедині. Не менш цікавими є і колекції краєзнавчого музею, де так само повно старовинних меблів, артефактів та портретів. Місто Охтирка, відоме більшості як «нафтова столиця України» (на тутешньому родовищі видобувається 50% усієї української нафти), дуже непогано збережене в архітектурному сенсі. Воно завжди було заможним: свого часу тут був загальноімперський центр торгівлі тютюном, на якому й були сколочені перші капітали місцевих купців.  Головною пам’яткою міста є комплекс Покровського собору, який складається з соборного храму (1753-68 рр.), Введенської церкви-дзвіниці (1784 р.) та церкви Різдва Христового (1825 р.) Проектантами собору вважаються учні великого Ф. Растреллі. Інші храми міста - Мироносицька (1822 р.), Михайлівська (1884 р.), Преображенська (1907 р.) та Георгіївська (1908 р.) церкви. Цивільна архітектура представлена, зокрема, Народним будинком (1914 р.), жіночою (1914 р.) та чоловічою гімназіями (1885 р.), повітовим училищем, особняками та навіть будівлею кол. електростанції у неоготичному стилі (1909 р.)  А ось Путивль особливий не тільки своєю історією, але й етнографічними особливостями. Він - один з двох головних міст дії «Слова о полку Ігоревім» - саме тут очікувала на звістку про результат сумнозвісного походу чоловіка його дружина Єфросинія Ярославна. Крім того, це, мабуть, єдине в Україні місто, яке має історичне, лінгвістичне та етнічне право зватися «осередком російськості»: тут говорять місцевим діалектом, близьким до курсько-орловської групи говорів, а сам Путивль увійшов до складу УРСР тільки у жовтні 1925-го, й певний час був центром автономного російського національного району у складі УРСР. Найголовнішим архітектурним ансамблем Путивля є Молченський монастир, який стоїть на місці старої фортеці. Саме цей монастир у 1605 році був резиденцією людини, яка називала себе царевичем Дмитром, сином Івана Грозного, і яка невдовзі стала московським государем, відомим як Лжедмитрій І. В радянську добу монастир сильно занепав, але усі його споруди збереглися, в першу чергу – оборонного типу собор Різдва Богородиці (1585 р.) Ще один собор – Преображенський колишнього Святодухівського монастиря (завершений 1693 року) - знаходиться безпосередньо в місті. Він єдиний в Україні, збудований в стилі суто московського зодчества. А ось в третій цікавій церковній споруді Путивля - двоповерховій церкві Миколи Козацького (1737 р.) – можна вгадати вплив українського дерев’яного будівництва. Серед пам’яток цивільної архітектури відзначимо будівлі ремісничого училища (1886 р., зараз - агроколедж), земської управи (1881 р., міськрада), а також руїни лазні з водогінною вежею, що стоять недалеко монастиря. Біля вежі стоїть пам’ятник Ярославні.  Краєзнавчий музей Путивля (в особняку 1914 р.) насичений артефактами. Серед раритетів є предмети, пов’язані з Лжедмитрієм - його тронне крісло та скульптура «Христос у темниці», привезена ним з Польщі. Окремим, хоча й специфічним, місцем для відвідування в околицях Путивля є Спадщанський ліс – перша база партизанського загону відомого Сидора Ковпака (1887-1967). На його базі та території в останні десятиріччя створили ще два: 2008-го - музей військової техніки та зброї (тут представлено понад 30 зразків – від бронепотяга до гвинтокрилів), а 2019-го - Парк радянського періоду, куди звезли численних Леніних, Калініних, Кірових, Дзержинських тощо. Є тут і Сталін, та навіть Гагарін.  Нарешті, ознайомимося з містом Ромни. Воно, як і Путивль, місто давньоруське. До 1852 р. Ромни були центром величезного Іллінського ярмарку, на який з'їжджались до 120 тис. осіб, а товарообіг сягав 10 млн золотих рублів (третій за обсягом в усій Російській Імперії). За таких сприятливих обставин Ромни збагатилися численними пам’ятками. Першим варто назвати Святодухівський собор (1746 р.), збудований завдяки меценатським зусиллям Розумовських та Марковичів. До соборного комплексу входить також Василівська церква (1780 р.)  Інші храми Ромен, яким пощастило не бути знищеними в часи войовничого атеїзму - Вознесенська (1785-1801 рр.) та Всіхсвятська церкви (цвинтарна, 1873 р.). Є у Ромнах і костьол Непорочного Зачаття (1910 р.): католики почали активно прибувати у Ромни з будівництвом залізниці.  Серед громадських будівель в Ромнах є доволі оригінальні, наприклад, колишній повітовий шпиталь (1820-ті, нині - психлікарня), духовне училище (1886 р.), земська лікарня (1907 р.) тощо. Не менш цікаве місто своїми пам’ятниками, два найвизначніших з яких створив великий скульптор Іван Кавалерідзе (1887-1978). Пам’ятник Шевченку відкрито 27 жовтня 1918 р., і він був першим в постімперській Україні. В 1982-му його перевели у бронзу (був бетонним), а оригінал вивезли до Києва. Інша скульптурна композиція авторства Кавалерідзе стоїть на бульв. Свободи. Вона складається з двох скульптур - закутого Прометея і робітника, що розриває кайдани. Цей пам’ятник встановлений 1921 року, та є єдиним пам’ятником того періоду, який зберігся на своєму місці на території України. Обов’язково завітайте і до краєзнавчого музею, де побачите, між іншим, Євангеліє останнього запорізького отамана Петра Калнишевського, «Роменську Мадонну» з Святодухівського собору  та стародрукі XVII-XVIII ст., у т.ч. один з оригіналів Литовського статуту (1588 р.)  Таким було наше перше знайомство з Сумською областю – цим прецікавим регіоном, нашим північним сходом. В наступному нарисі про Сумщину розповімо про пам’ятки та музеї «малих» місць області – як архітектурних, так і природних, й навіть етнографічних.  Павло Ковальов

Цього тижня в США в повному розпалі період студентських весняних канікул Spring break, під час яких молодь традиційно збирається на масштабні гуляння. Традиція гулянь була започаткована близько століття тому, і навіть коронавірус її не зламав. Хоча цього року через пандемію коронавірусу найбільш популярні локації, а саме пляжі штату Флорида на Атлантичному узбережжі, запровадили істотні обмеження - ніяких концертів, конкурсів та вечірок, це не зупинило молодих людей, охочих відірватися. Як бачимо, попри те, що практично на кожному кроці висять нагадування про необхідність дотримання карантинних обмежень, більшість молодих людей відпочивають без масок та не дотримуються соціальної дистанції. Не допомагають навіть посилені наряди поліції, що патрулюють пляжі. Більш тото, наприклад, на Маямі-Біч запровадили комендантську годину з 20:00 на період весняних канікул. Але, як бачимо, молоді на це начхати. Та й копи далеко не завжди в масках. Шо таке Spring break в США? Період Spring break, що дослівно перекладаться як "весняна перерва" чи "весняний прорив", вже давно став справжнім культурним, точніше безкультурним, явищем в США і за їхніми межами. Починаючи з 1930-х років, студенти і старшокласники з'їжджаються на масові гуляння в період весняних канікул. Протягом тижня-двох втомлена від навчання молодь всіляко насолоджується життям - гучні вечірки з випивкою, божевільні витівки та, зрозуміло, романтичні знайомства. Особливою популярністю користується Атлантичне узбережжя в штаті Флорида, де в кінці березня - на початку квітня доволі комфортна температура для пляжного відпочинку.

23 березня 400-метровий контейнеровоз Ever Given - одне з найбільших суден у світі - який прямував з Китаю до Роттердама, сів на мілину та заблокував рух через Суецький канал - судно стоїть поперек русла: ніс та корма застрягли на протилежних берегах. Причиною аварії наразі вважають порив вітру з подальшою відмовою системи електропостачання. З обох боків чекають проходу 185 суден, серед яких 35 контейнеровозів і 17 нафтових танкерів, з вантажем на 9,6 млрд доларів. Це 400 млн доларів затримок на годину на ключовому морському каналі між Заходом та Сходом. За даними експертів видання Lloyd's List, західним трафіком Суецького каналу щодня перевозили товарів на 5,1 млрд доларів, східним - ще на 4,5 млрд доларів. Попри всі намагання розблокувати судно, прохід може залишатися перекритим кілька тижнів. Земснаряди очищають носову частину судна від піску та мулу, а буксири і суднові лебідки намагаються його посунути. У четвер власник контейнеровозу Ever Given, японська фірма Shoei Kinsen, вибачилася за наслідки інциденту для інших суден, які очікують проходу через канал. Компанія повідомила, що робить все можливе разом з місцевою владою та операторами судна, щоб вирішити проблему, але попередила, що це надзвичайно складно. Проблемний контейнеровоз Ever Given зафрахтувала тайванська компанія Evergreen Marine (іноді назви судна та фірми плутають). Він довжиною з чотири футбольні поля (400 метрів) - це один з найбільших вантажних океанських транспортів у світі. 200 000-тонне судно може перевозити 20 тис. контейнерів за раз. "Про що ми зараз думаємо? Чи стали судна занадто великими? Про скидання контейнерів за борт, затримку транзитів через перевантаження терміналів та ще не забуваємо про довгу чергу суден у багатьох портах, які чекають на причал", - поділився поточними думками Джон Монро, власник фірми, яка проводить консультації щодо перевезень океанами. Канал, який відділяє Африку від Близького Сходу та Азії - один з найбільш жвавих торгових шляхів у світі, через нього проходить близько 12% світової торгівлі. Ним транспортують нафту, а також багато споживчих товарів, таких як одяг, меблі, запчастини для виробництва і автомобілів. BIMCO, міжнародна асоціація з морських перевезень, прогнозує, що затримки будуть лише зростати. Окрім тисяч заповнених контейнерів заблоковані також безліч пустих - які потрібні для експорту. Якщо затримки короткі, то більшість компаній беруть їх на себе за час транзиту. Однак якщо Суецький канал буде заблокований ще кілька днів або навіть тижнів, це стане ударом для світових каналів постачання, яка вже постраждали від пандемії коронавірусу. "Якщо виявиться, що це триватиме невизначений час, то судна почнуть йти навколо Африки, що додасть від семи до дев'яти днів маршруту", - пояснює Алан Баер, президент логістичної фірми OL USA. -Коли вантаж вже на судні, то його відравник чи отримувач мало що можуть зробити, щоб вплинути на очікуваний час прибуття". А значить деякі компанії будуть думати про більше дорогі перевезення авіацією або ж скористаються послугами залізниці. Дві найбільші компанії з морських перевезень Maersk та Hapag-Lloyd вже кажуть про те, що вони розглядають маршрут в обхід Суецького каналу. Єгипетська адміністрація каналу каже, що робить все для того, щоб забрати з мілини мегаконтейнеровоз - його намагаються зсунути буксирами, спеціальними суднами драгерами та важкою землерійною технікою.

Генеральная Ассамблея ООН объявила 22 марта Всемирным днем водных ресурсов. Этот день призван привлечь внимание к проблеме нехватки пресной воды и доступа к ней, а также к необходимости преодоления глобального водного кризиса. Ежегодно эта дата посвящена определенной теме. В 2021 году это тема ценности воды. Крымчане прожили 2020 год в условиях засухи и ограничений водоснабжения, и проблемы с водой продолжаются до сих пор. Летом прошлого года в нескольких районах Крыма начали вводить графики подачи воды. Сейчас многие населенные пункты полуострова получают воду по часам. Такие меры начали применять из-за обмеления водохранилищ и сокращения запасов пресной воды. При этом российские власти Крыма расконсервировали скважины и использовали подземные источники. В октябре на полуострове заговорили об опреснении морской воды. Сейчас российские власти Крыма называют опреснение единственным способом «гарантировать стабильное водоснабжение» на полуострове. Однако жители Ялты, где планируют построить опреснительную установку, выступили против ее строительства. Мониторинговая миссия ООН в Украине настаивает на том, что с учетом аннексии Крымского полуострова, «Россия несет основную ответственность за обеспечение доступа к воде защищенным лицам в Крыму». Раньше Украина обеспечивала до 85% потребностей Крыма в пресной воде через Северо-Крымский канал, соединяющий главное русло Днепра с полуостровом. После аннексии Крыма Россией в 2014 году поставки воды на полуостров прекратили. Официальный Киев утверждает, что они возобновятся только после деоккупации Крыма. Как Крым переживает нехватку пресной воды – в фотогалерее Крым.Реалии.

Найкращий спосіб не боятися висоти – знання та впевненість у своїх діях! Військовослужбовці бригади здійснюють десантування у денний та нічний час зі штатною зброєю й спорядженням, з військово-транспортного літака Ан-26 та гвинтокрилу МІ-8. Десантування у нічний час та за мінливих погодних умов показало рівень підготовки підрозділу. Відпрацювали питання збору в зазначеному районі, виконання маршу та знищення об'єкту умовного противника. "При виконанні завдань, були певні недопрацювання, але як командир підрозділу, я задоволений діями особового складу, їх злагодженістю та взаємодією. Військовослужбовці вийшли з непростої ситуації, проявивши " військову" винахідливість. Ми впорались з поставленим завданням, — зазначив офіцер. Такий спосіб доставки особового складу десантних підрозділів до району виконання поставленого завдання є не лише ефективним, але і швидким.Прес-служба 95-ї окремої десантно-штурмової бригади Збройних Сил України

У столиці на Майдані Незалежності в понеділок, 22 березня, підприємці вийшли на протест з вимогою дати їм можливість працювати під час посилення карантинних заходів. В центрі Києва зібралися сотні людей. Учасники наголошують, що 98-ий день триває акція, метою якої є діалог із владою. Вони виголошують у гучномовець свої вимоги, головна з яких не заважати їм працювати. За дотриманням правопорядку стежать правоохоронці. Біля Майдану припарковані автобуси з силовиками.Протест ФОПів почався пізніше заявленого часу, через проблеми з транспортом не всі змогли доїхати вчасно.З Майдану протестувальники перейшли до КГГА, щоб висловити невдоволення Меру Віталію Кличку. Далі учасники акції протесту пішли до Офісу президента та Кабміну.

Величезний банер з написом "Нью-Йорк" висить над входом в ратушу, а в однойменній пекарні продають каву і круасани. Але замість галасливого горизонту Манхеттену в цьому місті домінують старий завод з виробництва фенолу та житлові будинки комуністичної епохи, а з одного боку він порізаний траншеями, виритими на пустельних вулицях. Новгородське, що раніше називалося Нью-Йорком, знаходиться на передньому краї війни України з підтримуваними Росією сепаратистами на сході Донбасу. Населений пункт був перейменований в 1951 році під час холодної війни. Тепер деякі місцеві жителі проводять кампанію за те, щоб повернути історичну назву назад, і парламент може проголосувати з цього питання вже цього тижня, пише Reuters. "Нині територія міста не охороняється", - сказав голова місцевої ради Микола Ленко, додавши, що з початку війни п'ять жителів були вбиті. "Ми сподіваємося, що ми налагодимо контакти з Йорком у Німеччині та Нью-Йорком у Сполучених Штатах", - додав він. Хоча точне походження старої назви міста невідомо, німецькі іммігранти - послідовники менонітської церкви - оселилися на території нинішньої України приблизно на рубежі XIX століття на запрошення російської імператриці Катерини Великої. Їх нащадки були депортовані після вторгнення нацистської Німеччини в Радянський Союз в 1941 році. Деякі з їхніх сімей раніше відвідували Новгородське, але це припинилося, коли у 2014 році спалахнули бойові дії. Тепер солдати, що стоять на блокпостах всього в одному кілометрі від ліній сепаратистів, патрулюють окопи на його околицях, де понад 100 будинків були пошкоджені в результаті обстрілів. Німецька колонія Нью-Йорк на правому березі річки Кривий Торець була заснована в 1892 році поруч з колишнім зимівником запорізьких козаків Кальміуської паланки, що існував у XVIII столітті. Засновниками колонії були меноніти, що переселилися з хортицьких колоній, частина населення була лютеранами. Колись промислове містечко занепало після Першої світової війни. Після встановлення Радянської влади жителі селища були вигнані в Амурську область РФ, де заснували однойменне поселення, нині ліквідоване, а селище в Україні було заселене новими жителями інших національностей. Статус селища міського типу Нью-Йорк отримав у 1938 році. У зв'язку з початком "холодної війни" Указом Президії Верховної Ради УРСР від 19 жовтня 1951 року селище було перейменоване на Новгородське. Секретар міської ради Тетяна Краско розповіла агентству, що Новгородське було перейменовано, тому що "громадяни Радянського Союзу вважали, що назва Нью-Йорк є ознакою капіталізму". Нещодавно Верховну Раду внесли проект постанови про перейменування смт Новгородське Бахмутського району Донецької області в Нью-Йорк. У пояснювальній записці до проекту постанови зазначено, що перейменування смт Новгородське ініційоване його жителями з метою повернення населеному пункту його історичної назви.

Розпочалася зустріч Президента України Володимира Зеленського та Президента Литовської Республіки Гітанаса Наусєди, який перебуває в Україні з офіційним візитом. Під час урочистої церемонії зустрічі пролунали державні гімни Литовської Республіки та України. Президенти обійшли стрій воїнів почесної варти. Відбулося представлення офіційних делегацій України та Литви. Після офіційної церемонії розпочалася зустріч Володимира Зеленського та Гітанаса Наусєди у вузькому колі. Під головуванням глав держав також пройде засідання Ради Президентів. За результатами переговорів буде підписано двосторонні документи та відбудеться спілкування президентів з представниками ЗМІ.

11 березня 1927 року на світ з’явився композитор, який підніс музику танго від популярного жанру до класичної музики — видатний Астор Пьяцолла.Золотою добою танго вважаються сорокові роки XX сторіччя. Тоді в Аргентині пісні та інструментальні п’єси виконували окремі співаки та великі оркестри, в кафе, кабаре, клубах, в парках та просто на вулиці, і танцювали під цю музику теж будь-де. З появою рок-н-ролу та політичними змінами в країні популярність жанру різко зменшилась. Саме в цей час Астор Пьяцолла став писати музику танго, спираючись на класичну освіту та загальну музичну ерудицію. Його стиль «танго нуево» виявився настільки революційним, що поділив публіку на два протилежних табори: гарячих прихильників та відчайдушних супротивників. В Аргентині композитору чинили усілякі перешкоди і неодноразово погрожували фізичною розправою. Офіційне визнання на батьківщині затягнулося на три десятки років, та і міжнародний успіх досить дорого давався Астору. Окремою його заслугою стало використання бандонеону для сольних партій, і маестро не лише їх писав, але й сам виконував. Він один з небагатьох композиторів, хто особисто зіграв майже усі свої твори.Тож кінець лютого та весь березень в Україні відзначені значно більшою, ніж зазвичай, кількістю концертів, де виконується музика Астора Пьяцолли та танго загалом. Саме більшою кількістю, бо його музика постійно присутня в репертуарі як класичних, так і джазових колективів. Один з виступів, «Viva Piazzolla», безпосередньо у день народження, 11 березня, відбувся у Національному будинку органної та камерної музики, що у Києві. В усьому світі бандонеон лишається досить рідкісним інструментом, зокрема через те, що існує кілька варіантів конструкції, тож його успішно замінює акордеон або ж баян, як було і на цьому концерті — на баяні грав Андрій Дубій. Другим майже обов’язковим інструментом для жанру «tango nuevo» є скрипка, але от її не було. Натомість більшу частину творів було зіграно з флейтою Тамари Рой, а цей інструмент активно використовувався у танго ще у кінці XIX – початку XX сторічь, тож якоюсь мірою це було «повернення до витоків». У ті ж часи ж активно використовувалася гітара, що загалом типово для Латинської Америки. Цього вечора гітаристів виступало аж двоє, хоча грали вони по черзі: це були Андрій Шипунов та Дмитро Кушніров. Пізніше флейту та гітару у танго витіснили бандонеон та фортепіано, але на цьому концерті усі інструменти взаємодіяли. За фортепіано був Юрій Багмет. Єдиним «сталим» інструментом є контрабас, і на ньому грав Сергій Філіпович. Пісні ж прозвучало лише дві, їх виконувала Ольга Швидка. Свято безумовно вдалося, публіка вітала артистів стоячи та викликала на біс.Текст та фото — Олександр Зубко