Бум приморського туризму, який охопив південні українські області останніми роками, «зробив касу» і Херсонщині, яка до цього «губилася» на тлі не тільки Криму та Одеси, але навіть Бердянську. Хоча набір пропонованих тут екскурсій вже непогано охоплює палітру визначних місць, в основному, упор робиться на сам Херсон, Олешківські піски, Асканія-Нову, острів Джарилгач, Каховку, та, останнім часом, Рожеве озеро. А значна частина Херсонської області все ще залишається terra incognita для туриста. Ми ж пропонуємо познайомитися в цьому фотонарисі з іншими цікавими місцями в області - як природними, так і історичними. По-перше, на Херсонщині можна побачити місця двох козацьких Січей. Вони відносяться до XVIII ст. (усі інші – а їх було біля десятка - затоплені Каховським водосховищем). Кам'янська Січ заснована козаками отамана Гордієнка в 1709 р., після першого розгрому російськими військами Війська Запорізького на Хортиці, та проіснувала з перервами до 1728 р. Нині на її території знаходиться маленьке козацьке кладовище з могилою Гордієнка (1733 р.), а також залишки господарського двору поміщика Агаркова (Огарко), що спеціально свого часу купив місце Січі, аби оберігати цю місцевість від занедбання. Прогноївська паланка (нині - с. Геройське) існувала протягом 1735-1769 рр. Тепер тут стоїть пам’ятник козакам. В селі також є храм Казанської ікони Божої Матері, зведений в 1898 р. на кошти нащадка козацько-старшинського роду Григорія Капусти. Тепер перейдемо до історії багатих німецьких колоністів, які колись володіли на Херсонщині величезними латифундіями. В с. Гаврилівка на рубежі XIX-XX століть зведений палац для німецького роду Фальц-Фейнів. Цьому роду Україна зобов'язана заповідником Асканія-Нова. Від палацу залишилися романтичні руїни, як і від склепу подружжя Фальц-Фейнів у с. Новочорномор’я. Тут були поховані Олександр Едуардович (1859-1908), брат Фрідріха, засновника Асканії-Нової, і його дружина Софія. Склеп зведений на скіфському кургані. Та найбільш відомою з руйнованих палаців Херсонщини можна вважати садибу князя Петра Трубецького (1852-1911) в с. Козацькому, зведену в 1885-97 рр. Стилізований під середньовічну фортецю комплекс складається з стіни, воріт з кутовою вежею, власне палацу в стилі ренесансу, неоготичного флігеля, парку і винного заводу. В останньому знаходиться відома виноробня ВАТ «Князя Трубецького». Особливу романтику садибі надають штучні фонтани «Дівочі сльози» на палацових терасах над Дніпром. Недалеко від палацу стоїть унікальна споруда - т.зв. Вежа Вітовта (литовський князь XIV-XV ст.) 2017 року встановлено, що стіни перших поверхів скріплює розчин, що застосовувався в будівлях литовського періоду. Таким чином, вежа в нижній частині – найстарша споруда Північного Причорномор’я. В с. Садовому стоїть цікавий пам'ятний знак на честь першого губернатора Катеринослава, героя російсько-турецької війни 1787-1791 рр. генерала Синельникова (1741-1788 рр.) Пірамідальний обеліск прикрашений скульптурою ангела, барельєфом генерала і символічною похоронною урною. Споруджений він був на початку ХХ ст. Тепер поговоримо про сакральні об’єкти. В області частково зберіглися два видатних монастиря. Корсунський монастир знаходиться в передмісті міста Нова Каховка - с. Корсунці. Він заснований в 1797 р. старообрядцями в честь Корсунської ікони Божої Матері, потім його відібрала державна церква. Вціліли фрагменти стін, західні ворота і північно-східна вежа з шатровим завершенням. Головним храмом є Михайлівський в будівлі трапезної. Нині це жіноча обитель УПЦ МП. Григорівський Бізюков монастир в с. Червоний Маяк заснований в 1781 р. на місці колишньої турецької фортеці. Це був найбагатший монастир на території півдня України, а на поч. XX ст. він взагалі входив до п'ятірки найбагатших в Російській імперії. До закриття монастиря в ньому було 6 храмів, з яких залишилися два. Найстаріші об'єкти в монастирі - печерні келії XVIII ст. Збереглися руїновані стіни з вежами і воротами (частково), трапезна, наземні келії та господарські будівлі. Монастир чоловічий, також належить УПЦ МП. В Генічеську стоїть елегантний собор колишнього монастиря Різдва Богородиці, побудований в 1904-1907 рр. Він є єдиною культовою спорудою міста, яка вціліла після епохи СРСР. Також на Херсонщині є унікальне село Зміївка - єдине в Україні, в якому живуть шведи - нащадки колоністів (їх зараз близько 200 осіб), покликаних сюди ще 1782 року. Старе покоління ще розмовляє на старошведському діалекті, а на свята вдягає доволі архаїчний одяг. За останні 20 років в селі побували численні туристи зі Швеції, а в 2008 року сюди завітав навіть король Карл XVI Густав з дружиною. Поруч зі шведами мешкають нащадки й німецьких колоністів, які колись заснували мали по сусідству власні поселення (тепер всі вони входять в состав Зміївки). А радянський період приніс сюди хвилю депортованих із Західної України бойків, які раніше проживали в прикордонних з Польщею селах. Нині саме бойки становлять тут 80% населення, будучи найбільшою бойківської громадою в Україні поза територією компактного проживання. І на завершення нарису - про місця для «чистого» відпочинку. Першою буде Гола Пристань. Її заснували 1709 року, коли на хвилі петровських репресій ближче до гирла Дніпра втікали українські селяни і козаки. На території міста протікає частина легендарного рукава Дніпра - Конки, яка колись огинала Великий Луг (верхні плавні Дніпра, затоплені Каховським водосховищем). Уздовж неї тягнеться набережна – головний променад міста з численними скульптурами та фотозонами. Є в Голій Пристані і два озера - Солоне і Боброве. У 1889 році на Солоному озері був відкритий найстарший в Україні бальнеологічний санаторій - «Гопри». З Голій Пристані можна дістатися на острови дельти Дніпра. Одним з найцікавіших островів дельти є Білогрудів. Мешканці острова - прямі нащадки біглих козаків. Вони майже не мають городів і садів, живучі з рибальства та розведення корів, свиней і птиці.  Й, нарешті, ми все ж не можемо оминути вже доволі відоме Рожеве, або ж Лемурійське, озеро. За найпоширенішою версією, воно виникло 1969 року в результаті падіння військового літака - воронка від удару швидко заповнилася підземними водами доісторичного моря, що існувало мільйони років навколо праконтиненту Лемурія. Солоність води в озері така сама, як в Мертвому морі. А рожевий колір йому надає водорість «дуналіелла», яка під дією сонця виробляє бета-каротин (його-то і вважають основним «винуватцем» омолодження). Цілющими тут є не тільки вода, але і мул, що утворився на березі озера. Зазначимо, що Рожеве озеро знаходиться буквально біля берега затоки Сиваш - з його не менш унікальним складом води і цілющими грязями. Повну версію статті можна подивитися тут: http://kontrakty.ua/article/122868

В среду, 29 июля, в селе Строгоновка Симферопольского района в доме погибшего трехлетнего Мусы Сулейманова провели молебен (дуа) в поддержку политзаключенных крымчан. Об этом сообщило общественное объединение «Крымская солидарность» на странице в Facebook. «По канонам Ислама, после похорон ребенка дуа (молебен) не проводится, так как дети считаются безгрешными. Собравшиеся со всех концов Крыма люди приехали, дабы поддержать семью погибшего ребенка, помолиться за его отца и всех политзаключенных. Тяжелая утрата, постигшая семью политзаключенного Руслана Сулейманова, трагическая гибель 3-летнего маленького Мусы потрясла весь Крым», – говорится в сообщении. Международный правозащитный центр «Мемориал» считает Руслана Сулейманова – так же, как и еще несколько десятков крымских мусульман, фигурантов подобных дел, – политическим заключенным. Ранее в НСЖУ призвали поддержать гражданского журналиста из Крыма Сулейманова, у которого погиб сын. Трехлетний Муса Сулейманов пропал вечером 24 июля. На его поиски приехали несколько тысяч людей со всего Крыма. 26 июля управление МЧС России по Крыму сообщило, что нашло тело ребенка в выгребной яме. В понедельник, 27 июля 2020 года, провели дженазе (похоронный обряд). Разделить боль близких, поддержать их и проводить малыша в последний путь приехали со всех концов Крыма около 5 тысяч человек. В эти минуты рядом были люди разной национальности и вероисповедания. Это была общая боль. Отцу, находящемуся в СИЗО, всего в нескольких километрах от дома, не дали проститься с сыном. До этого управление Следственного комитета России по Крыму и Севастополю возбудило уголовное дело по факту исчезновения мальчика, а российская прокуратура Крыма возбудила уголовное дело по п. «в» ч. 2 ст. 105 УК России – убийство малолетнего лица.

Рідкісні світлини двобою Давида (Польщі) і Голіафа (комуністичної Росії), що розгорнувся поблизу Варшави 100 років тому

Мірча Луческу - новий тренер київського "Динамо", а в минулому багаторічний тренер донецького "Шахтаря" - 28 липня прибув в Україну та офіційно приступив до своїх обов'язків. Його призначення викликало неоднозначну реакцію, особливо сильно обурювалися через це призначення фанати "Динамо". "Шахтар" - головний суперник "Динамо". А Луческу не тільки очолював цей клуб 12 років - з 2004 до 2016-го, але також неодноразово вкрай різко коментував гру біло-синіх. Він критикував стиль команди і часто заявляв, що футбольні судді підігрують киянам. Недивно, що вболівальники "Динамо" сприйняли новину про призначення без ентузіазму. І прийом, який вони влаштували новому тренеру, важко було назвати теплим. Фанати зібралися коло стадіону ім. Лобановського, де відбувалося урочисте представлення нового тренера команді. Вболівальники вилазили на огорожу, викрикували образливі гасла на адресу Луческу, кидали димові шашки та палили фаєри. Вони оточили також кортеж президента "Динамо" Ігоря Суркіса, влаштувавши своєрідний коридор ганьби.

В цьому фотонарисі ми запрошуємо вас відвідати нові цікаві місця Хмельницької області. Чого вартий один тільки Отроків – свого часу територію фактично автономної держави епатажного реформатора Ігнація Сцибор-Мархоцького! Ми пропонуємо завітати до кінематографічних акуратних Божиківців, до Фельштина з його костелом, який будував відомий масон, дослідити колишню прикордонну Тарноруду та неоготичну Новоселицю, де вирували справжні пристрасті, або ж зануритися у атмосферу таємниче-привабливого Чорного Острова, де програвся до спіднього композитор Ференц Ліст, та у якому живе власний привид – нещасної дівчини Лаури. Почнемо наш нарис з Божиківців – охайної, дуже живописної садиби, що належала родині Колонна-Чесновських. Сюди варто завіти хоча б заради світлин на фоні акуратно відреставрованого будинку. В 1920-х роках в ньому розмістили школу, з якої вийшла певна кількість відомих людей, у т.ч. скульптор Василь Корчовий. Він і подарував Божиківцям скульптуру «Мислителя» - нашу «відповідь» Родену, що стоїть біля палацу. В школі діє непоганий краєзнавчий музей.  В селі Новоселиця стоїть незвичної архітектури палац у стилі британської готики. Його збудувала польська родина Гіжицьких. Найбільше уславилося з цією родини подружжя Йосипа та Елеонор Гіжицьких, які мешкали в палаці на початку ХХ ст. Елеонор була американкою, племінницею посла США в Австро-Угорщині. Молодята відрізнялися буремною вдачею: Елеонор, яка переїхала зі Штатів у новоселицьку «глушину», регулярно влаштовувала чоловікові скандали, звинувачуючи того в ігроманії та подружній зраді (і було за що), але сама подружньою вірністю також не відрізнялася, та, до того ж, була схильна до чарки. У підсумку, 1908 року, Елеонор втекла з маєтку з 3-річною донькою та сховалася у Британії, але чоловік знайшов їх там, та викрав малу за усіма правилами голлівудських сценаріїв, після чого зажадав від дружини викупу у мільйон доларів. Цей скандал тягнувся 9 років, та завершився розлученням пари. Йосип навіть втрапив до в’язниці та пізніше помер у ганьбі та забутті, а ось Елеонор стала в США відомою редакторкою та видавчинею, при цьому продовжуючи постійно втрапляти в усілякі скандали. Врешті-решт померла від алкоголізму та вживання наркотиків. Про цю історію варто згадати, перебуваючи у Новоселиці. Не менш цікавою є історія Отрокова, де зберіглися рештки замку та «форуму» Ігнація Сцибор-Мархоцького (1755-1827) – епатажного магната, який «грався» у самостійність своїх володінь, проводячи в них доволі відчутні реформи, надавши селянам волю, займаючись різноманітним благодійництвом та навіть пропагуючи нову віру, схожу на давньогрецьке язичництво. За релігійні та політичні експерименти графа все ж таки одного разу арештували, але відпустили на прохання вдячних підданих. Хоча після смерті Ігнація усі його реформи були анульовані, пам’ять про дивакуватого магната зараз відроджується через активність місцевих ентузіастів: в Отрокові багато років проводився однойменний фестиваль, під час якого популяризують спадщину графа, і є музей, де розповідається про нього. Тарноруда на Збручі також відома через ще одну родинну драму, але вже криваву: 1911 року власник тутешнього палацу, російський офіцер Мордвинов, застрелив в саду дружину, на 30 років молодшу за нього, через зраду останньої. Палац та сад існують і зараз. Тарноруда цікава й іншим: колись прикордонне містечко обабіч Збруча, воно тепер розташовано на одному березі – річище після 1945 року було штучно змінене. Так у селі опинилися два костели – від двох колишніх окремих поселень. Один, 1754 року, має незвичну присвяту Божої Матері Скапулярію (частина одягу ченців), інший, 1816-го – на честь Св. Станіслава. Можна побачити будівлі колишніх прикордонних застав, радянську ГЕС 1930-х років, а на місцевому цвинтарі є доволі цікаві пам’ятники. Хоча і поганому стані, ще стоїть і будинок, де народився лікар-імунолог зі світовим ім’ям Бернард Халперн (Гальперін; 1904-1978), дуже відомий у Франції, та практично забутий в Україні. В селі Гвардійське (раніше - Фельштин) стоїть костел, зведений в середині XVIII ст. Тадеушем Граб'янкою – масоном, другом Каліостро та володарем також і Сутківців (про тамтешню церкву ми розповідали в минулому нарисі). Храм дуже ретельно реставрований, в приміщенні діє музей костелу. А поблизу села встановлений пам’ятний знак пункту геодезичної дуги Струве – грандіозного проекту ХІХ сторіччя по вимірюванню діаметру Землі. До слова, опорні пункти - свідоцтва цієї титанічної роботи, що тривала 40 років під керівництвом російського професора Струве - внесені до списку ЮНЕСКО. Нарешті, ми опиняємось у Чорному Острові – місцевості, яка належала родині Пшездецьких. Найвідомішою з них стала юна красуня Лаура, яка померла від туберкульозу кісток у 21 рік. Її розкішний надгробок колись стояв в тутешньому костелі, але після закриття останнього був перевезений до Кам’янця, де досі стоїть в притворі вже кафедрального міського костелу. В радянську добу костел в Чорному Острові було розграбовано, поховання Пшездецьких сплюндровані. Зараз храм відроджено. Палац в Чорному Острові вцілів, але його гостьовий флігель (колись у готичному стилі) був перебудований до невпізнання, та 2001 року зайнятий обласною бібліотекою. В старій частині палацу можна побачити грубки, дубові сходи та ліпнину в центральній залі. Тут діє музей Чорного Острова, де вам розкажуть не тільки сумну історію Лаури, що стала офіційним привидом містечка, але і про композитора Ференца Ліста, який програвся тут у карти та відробляв концертами борг її батькові – суворому Каролю, і про байкаря Леоніда Глібова, який вчителював в містечку, але розсварився все з тим самим Каролем, відчутно утискавшим селян. Також в Чорному Острові є Преображенська церква XVIII ст. з чудотворною іконою, яка допомагає, за словами настоятеля, жінкам у питаннях вагітності та материнства. Дуже оригінальною спорудою є і колишня ратуша (вона ж – «аустерія», або ж гостинний двір). Декілька років тому споруда частково згоріла, але зараз її заходилися відновити. Повний варіант статті можна прочитати тут: http://kontrakty.ua/article/136097

Увечері 27 липня кілька тисяч людей зібралися біля Офісу президента в центрі Києва на акцію «Наша армія – миру гарант, а Росія – окупант». Учасники виступили проти нового «повного і всеосяжного припинення вогню» на Донбасі й умов, які воно ставить перед українськими військовими. «Ми не дамо роззброїти нашу армію і перетворити наших вояків на безпорадні мішені. Наша армія захищає нас щодня. Тому наш обов’язок – підтримати нашу армію», – заявляють організатори мітингу. Після мітингу на Банковій колона протестувальників пройшла до будинку, де проживає Зеленський, після чого рушила на майдан Незалежності. На Майдані заспівали гімн України і розійшлись.

Хмельницька область у туристів популярна, але «квадратно-гніздовим» методом. Кам’янець, Меджибіж, Сатанів, Старокостянтинів, садиба у Самчиках, нацпарк Подільські Товтри доволі відомі, а ось інші цікаві місця «ховаються» в їхній тіні. Між тим, тут є й унікальне «альпійське» містечко в Антонінах, і палац, парк та водоспад у Маліївцях, і Зіньків з його могутніми руїнами замку та легендарною ковбасою, і музей Ахматової в Слобідці-Шелехівській, і оборонні церкви в Сутківцях та Шарівці. Ми вирішили розповісти вам двох фотонарисах про ці та інші пам’ятки. Почнемо ми з садиби Потоцького в Антонінах - колишній центральній резиденції маєтностей цього розгалуженого роду в Подільській губернії. Юзеф Потоцький наприкінці ХІХ ст. побудував тут ціле містечко з будинків котеджного типу в стилі альпійських шале. І хоча палац спалено ще 1919 року, усе інше зберіглося. На територію колишньої резиденції ведуть три брами, оздоблені в стилі необароко. З палацового ансамблю залишилися флігель, стайня, возівня (нині – будинок творчості), гараж на 9 автівок (в цій будівлі зараз знаходиться сільрада), чавунна огорожа. Є тут і манеж, збудований ще у XVIII ст. Котеджне містечко для персоналу та керівництва господарством Потоцького включає будинки для управителя маєтку, управляючого цукровим заводом, агронома, конюха, механіка, ветеринара, водіїв, а також особняк предводителя повітового дворянства. Зі споруд суспільного призначення в Антонінах варто відзначити лікарню, контору цукрозаводу, електростанцію і т.зв. «будинок з крамницями». Всередині більшості будинків зберіглися оздоблення інтер’єрів, приміром, стелі з червоного дерева, хоча стан багатьох споруд, особливо ж відданих під житло, нагадує про наші сумні реалії. Незважаючи на це, відвідати Антоніни радимо усім. До того ж, 2018 року тут відкрився музей родини Потоцьких. Тепер перенесемось до невеличкого села Гриців. Воно відомо тим, що крізь балкон тамтешнього палацу Грохольських проростає гігантській ясен. Терасу навколо дерева прибудували до палацу у 1870-х роках. Він став символом садиби та Грицева в цілому. В приміщеннях частково вціліла ліпнина. Зараз тут – художнє училище. Дуже своєрідним є містечко Зіньків. Тут – практично повний «фарш» з пам’яток – є руїни замку, які більше нагадують за формами укріплення часів І Світової, Троїцький костел, невеличкий палацик родини герцогів Вюртемберзьких, які володіли містом в ХІХ ст., дерев’яна Михайлівська церква 1769 р. Інша церква, Покровська, - кам’яна. Вона стоїть у селі Адамівка, на околиці Зінькова. Окрім всього цього, в місті зберіглася, хоча і фрагментарно, забудова єврейських кварталів – тут був один з численних центрів хасидизму. Головною «фішкою» Зінькова є смаколик – чорна свиняча ковбаса, яку випікають за місцевими рецептами та традиціями на дровах з грабу, черешні та вишні. Ви не поїдете з Зінькова без ковбаси, навіть якщо є затятим веганом, бо неодмінно придбаєте її хоча б на сувенір. Випікають тут і доволі незвичний за смаком хліб – цього смаку йому надають ті самі фруктові дрова. З Антонінами за мальовничістю сперечаються Маліівці – садиба родини Орловських з величним палацом. В ньому знаходиться дитячий протисухотний санаторій, і це допомогло палацу непогано зберегтися: в головних залах залишилися ліпнина, кольоровий мармур, деякі фрескові панно. Найбільш цікавою є бальна зала, яку ретельно реставрували 2005 року. Садибний парк оточений огорожею з величною в’їзною брамою. Окрім чудових краєвидів та старих дерев, в ньому є фонтани, джерело питної води у вигляді лева та стилізована під замкову вежу водонапірною баштою. Але головною атракцією парку є напрочуд романтична скеля, з якої падає водоспад, штучно створений свого часу ченцями, які мешкали в скельній печері. Примітно, що це місце вважається святим і у християн, і у неоязичників. А в Слобідці-Шелихівській існує музей поетки Ганни Ахматової. Тут була невеличка садиба її тітки, Ганни Вакар, тут останні роки жила у сестри та похована мати Ганни Андріївни - Інна. Будинок наповнений речами першої чверті ХХ століття, які належали Вакарам та самій Ахматовій. Інтер’єр максимально наближений до часів її дитинства та юності. Тут також зібрана найбільша в Україні збірка праць з ахматознавства. Неподалік садиби-музею знаходяться руїни доволі великого похмурого палацу пана Новицького – колишнього сусіда Вакарів. В селі Сутківці на півдні області стоїть оборонна церква – одна з усього двох (!) такого типу в Європі (інша – у Франції, і є руїнами, а наша – ціла, хоча і пережидала багато перебудов та реставрацій). Колись це була окрема дозорна вежа замку (рештки якого також стоять на сусідньому пагорбі). З фортифікаційної та інженерної точки зору храм в Сутківцях є перлиною європейської архітектури, але він досі доволі маловідомий. Окрім того, Сутківці також цікаві тим, що 1775 року тут, у господаря-масона Тадеуша Граб’янки, гостював відомий авантюрист Каліостро.  Неподалік, в селі Шарівка, є ще одна оборонна церква. Її дзвіниця також перебудована з замкової вежі. Село колись належало німецький родині Претвичів (Преттвиців), найбільш відомий представник якої – Бернград – в XVI столітті на 30 років відігнав татар з Поділля, чим забезпечив розквіт регіону. В церкві похований його син Якуб. В «містичній» історії Європи Шарівка Подільська уславлена незвичною подією – саме тут Бернгардом був 1530 року нібито впольований… останній єдинорог світу. Принаймні, так стверджував сам господар села, коли відсилав дивний ріг у Відень імператору. Пізніше виявилось, що це ріг арктичного кита – нарвала, але загадку це ніяк не вирішує… Повну версію статті можно прочитат тут: http://kontrakty.ua/article/135398 

25 июля в Луисвилле, штат Кентукки, по улицам города прошли маршем с оружием десятки чернокожих демонстрантов. Так называемая "Черная милиция", получившая название NFAC, требовала от властей правосудия в деле Брионны Тейлор, 26-летнего специалиста по неотложной медицинской помощи, которая погибла под градом пуль, когда наркополиция с ордером, но "без стука" вошла в ее дом в Луисвилле. Один из полицейских, участвовавших в рейде, был уволен из городского управления полиции в июне. Два других сотрудника были назначены на административные должности. Уголовных обвинений им не было предъявлено. Лидер NFAC Джон "Гроссмейстер Джей" Джонсон призвал власти ускорить расследование и быть более прозрачными. "Если вы ничего не скажете нам, мы подумаем, что вы ничего не делаете", – сказал он. На NFAC впервые обратил внимание 4 июля, когда они собрались в парке Стоун-Маунтин близ Атланты, чтобы потребовать удаления гигантского барельефа, посвященного Конфедерации. Члены "Черной милиции" прошли строем к перекрытому перекрестку, где они были отделены полицией от небольшой группы вооруженных преимущественно белых контр-протестующих из "Ополчения штата Кентукки". Шествие остановилось, когда в колонне началась стрельба. В полиции уточнили, что все раненые и инициаторы перестрелки - члены одного и того же радикального вооруженного формирования. Инцидент случился в 20.00 по киевскому времени, всех пострадавших госпитализировали. Также полиция сообщила, что все три члена группы были госпитализированы с неопасными для жизни ранениями, которые они получили из-за неосторожного обращения с оружием.

Фотограф и путешественник Дмитрий Дятлов: «В Полесье есть много замечательных мест (об одном из них – Каменном Селе – был предыдущий репортаж). Но первое, что надо учитывать, отправляясь в этот лесной край, это отсутствие дорог. С дорогами там полный апокалипсис, и с каждым годом ситуация становится все хуже. Асфальт заканчивается в районе Олевска, дальше идет одна относительно приличная «трасса» на Беларусь, а все остальное – брусчатка. Десятки километров сплошной разбитой брусчатки. Объяснение простое: в этом районе всегда было много каменных карьеров, и дороги в свое время строили из местного камня. Удивительно, что при этом каменных домов в селах нет – вообще ни одного. Все дома деревянные. Дороги же, даже выложенные из камней, со временем разбивались, брусчатку местами заливали асфальтом, но в основном оставляли в первозданном виде – и так сойдет. Так что приходится ехать со скоростью максимум 20 км в час – жалко машину. И надо быть готовым к тому, что доехать до намеченного места назначения не удастся: дорога провалится в болото, или превратится в череду заполненных водой ям непонятной глубины – и придется повернуть назад. Учтите, что даже если дорога обозначена на карте и на ее наличии настаивает навигатор, это совсем не значит, что по ней можно проехать. Езда на велосипедах по брусчатке – отдельное «удовольствие», тут можно устраивать гонки на выживание. Таких тяжелых переездов в моей практике не было. А когда брусчатка кончается, велосипед приходится тащить на себе по песку – километров 20. Местные жители носятся на мотоциклах. Это тут основное средство передвижения и единственный вид транспорта. Хотя, когда проходят сильные дожди или выпадает снег, добраться из одного села в другое становится невозможно и на мотоцикле. Разве что на танке. Или пешком. Вообще путешествовать по Полесью пешком, в принципе, можно. Но надо быть готовым к полному отсутствию комфорта и очень длинным переходам – леса раскинулись на много десятков километров. Леса тут совсем другие, чем в средней полосе и местами больше напоминают тайгу. Везде совершенно непроходимый подлесок из молодых деревьев, кустарников, камыша и зарослей прочей растительности. Так что идти через лес напрямую невозможно, только по тропам. Много мхов и лишайников – красивых и разнообразных. В лесу всегда сыро, и куда бы ты ни шел, рано или поздно упираешься в болото. И, конечно, везде сонмы комаров. В отличие от «городских», они тут совсем непуганые, одним ударом можно убить на себе сразу несколько кровососов, но на их месте тут же появятся десятки других.Вода в речках и болотах не прозрачная, а темно-коричневая. Она настаивается на листьях – как чай. В болотах листья лежат годами, а рекам неоткуда питаться, кроме как из болот. Даже вода из колодца имеет совсем другой, странный цвет и вкус – и пить ее без подготовки не стоит. В общем, если хотите перенестись на несколько десятков лет назад – отправляйтесь в Полесье. Только будьте готовы к неожиданностям во время этого «путешествия во времени» и не рассчитывайте на комфорт и наличие всех привычных благ цивилизации».

Кожну отару на Карпатських полонинах охороняють вівчарські собаки, вдень вони допомагають заганяти стадо, а вночі — охороняють його від вовка, ведмедя та рисі. Вони повинні бути витривалі, а ще бути схожими на вівцю. "Кожну отару на Карпатських полонинах охороняють вівчарські собаки. Вдень їхня робота — допомагати вівчарям заганяти стадо, а вночі вони охороняють отару від вовка, ведмедя чи рисі. У мого батька, який вівчарить на полонині Шумняска, п'ять вівчарських собак — це середньоазіатські вівчарки алабаї. Вони мають бути невибагливі, витривалі, а ще — бути схожими за забарвленням на вівцю", - розповів Василь Муханюк із Лазещини, власник вівчарських собак. Така схожість потрібна для того, аби дезорієнтувати дикого звіра. "Уявіть собі ведмедя, котрий вночі, голодним, прийшов до отари і хоче зарізати вівцю. І тут на нього вибігає одна "вівця" зі стада, гавкає і скалить зуби. Ведмідь лякається й тікає", - пояснив Муханюк. За словами господаря, ці собаки з вовком завжди готові прийняти бій — саме для цього змалечку їм обрізають вуха та хвости. - Це найбільш уразливі місця в алабаїв". Муханюк показав собак, котрі глядять батькову отару на Чорногірській полонині. Це алабаї Бай, Бабу, Цезар та Зоя. На випас з чабанами собаки ходять по черзі — двоє зранку, двоє — по обіді. Собак купили у Словаччині — там родич розводить цих псів для вівчарів. Вартість такої середньоазіатської вівчарки — 1,3 тис. євро. Виростають вівчарські собаки до 70-80 см, важать — 60-80 кг.